Скандали

Фото: Олег Черненко

З них розпочалася в Україні політична осінь

“Посівна” в розпалі
Суш стоїть небачена. За весь вересень – один дощ. Селяни в розпачі: як сіяти? Не кинеш же зерно в суху землю?!
А на телеекранах інша посівна демонструється чи не щовечора: мільйонами доларів засіваються кишені градоначальників і їхніх підлеглих – за ту ж таку землю, яку вони десятками гектарів виділяють “чужим” громадянам. Звісно, такі рекордні врожаї “зелених” збираються за найласіші шматки української землиці – в столиці й побіля неї та на південному березі Криму. Але й довкола інших міст та містечок земля теж коштує нівроку і роздається так само місцевим начальством саме в ті руки, що вміють щедро позолотити його ручку. Щоправда, ло- вить міліція здебільшого “дрібну рибку”, тобто міських голів невеликих населених пунктів. Тож, якщо вони беруть мільйонами, які ж тоді обороти у великих містах?
Он чому все поновлюється Верховною Радою мораторій на продаж землі. Коли його нарешті знімуть, вже нічого буде продавати. Адже нині офіційно земля не має ціни. Зате на “чорному ринку” тарифи давно визначені: як за рідну маму (бо ж земля нам мати). І, якби сьогодні власників змусили вказувати безпосередньо на ділянках, чия це земля, то люди, що живуть на ній споконвіку, жахнулися б: їм тут давно вже ніщо не належить!
Роздали. Ні: розграбували. Мародери – свої. Розпродали те, що їм не належить, великі і малі начальники на наших з вами очах і за нашої з вами мовчазної байдужості. А, коли якогось із них вхо- пили за руку, то дивимося й дивуємося: ого які апетити у владо- можців! Так їм і треба, хабарникам! І, потішені, що хоч комусь дістанеться по заслузі, не замислюємося, що це тільки рідкісні ви- нятки в нашій наскрізь корумпованій державі. Та й ті з’являються чомусь лише перед виборами, коли електорату треба показати, що в країні, виявляється, таки є закон і міліція. І ще невідомо, чи ці справи дійдуть до суду, а якщо й дійдуть – то чи упіймані на гарячому не вийдуть з нашого най- справедливішого в світі суду пречисто-білими й пречесно-чесними.
Адже заявляє заступник міського голови містечка Вишневого, що обіч Києва, затриманий з двома з половиною мільйонами доларів (це тільки половина мзди за 10 пристоличних гектарів): “Ці гроші дали мені на зберігання”. Уявляєте, до чого довела народ ненадій- ність наших банків? Чиновницькі кишені стали найкращим сейфом для чужих грошей!

Ніхто не винен нам, крім нас
Хіба ж хтось обирав мешканцям Вишневого голову, який, поки його зам стереже в тюремній камері чужі мільйони, розказує в телевізійні камери, що знати нічого не знає і відати нічого не відає: адже 10 га виділяли колегіально, всією міськрадою!? І хіба не бачили, кого обирають: адже тільки брама його київського маєтку розкішніша, ніж ворота найбагат- ших старовинних палаців, і коштує мільйон гривень?
Бачили, звісно – але ж обрали. Бо в нас обирають за принципом: собі накрав – то, може, тепер нам щось дістанеться.
Нам і дістається – щось від “Криворіжсталі”, щось від привати- зованих обленерго чи ще від чогось ще вчора державного, тобто нашого загального, багатства: соціальні виплати, на копійки підви- щені пенсії. Куди дівається решта, ми не знаємо. Тобто вдаємо, що не знаємо. Бо ж віримо Януковичу, що він “продав усе” й таки нашкріб грошей на приватизацію для себе 137 (!) гектарів історико-природничого заповідника Межи- гір’я під Києвом. І Юлі віримо, що вона ніц не має і в приймах живе, всю прем’єрську зарплату і ще й доходи від бізнесу всієї родини витрачаючи на єдину втіху – убори від найдорожчих кутюр’є, одна сукня в яких нерідко коштує як брама в мера Вишневого.
А нові власники нашого ще вчора національного багатства “відбивають” свої витрати враз, монопольно підвищуючи ціни на свою продукцію – що, в свою чергу, робить дорожчою всю іншу продукцію інших підприємств також. Й оскаженілі ціни вмить вимітають з наших кишень начебто збільшені пенсії і вчасно виплачені зарплати.
Нам же тільки спомин зостається про одне з гасел Майдану: “Багаті поділяться з бідними”. Бо влада, обрана нами 2004-го, виявилася нездатною на системні реформи, котрі змусили б це зробити через виведення капіталу з тіні й справедливе його оподаткування. А ми виявилися не здатними цю владу – як і попередню – контролювати. Понад те: ми й далі блукаємо між трьома соснами чи то пак стовпами цієї влади, не бачачи за ними лісу – нової порослі політиків, серед яких може бути хтось кращий, ніж сьогоднішні.

За лаштунками
Телевізійна осінь явила нам і початок нових виборів – президентських. Хоч за законом розпочинатися кампанія має 19 жовтня, та насправді ми вже бачимо й чуємо її давно. Бо хіба наші можновладці ще чимось перейняті, крім як продовженням своїх безмежних можливостей знову й знову?! І тому знову й знову являють їх нам біг-борди й телеекрани. “Почую кожного” – звідусіль обіцяє нам лик Януковича, а радіоефір благоліпно підтверджує: “Він почує кожного!” Ну просто бога обираємо, а не президента! І чекаємо від нього див великих і манни з неба – а отримуємо безправність і беззаконня, бо ідолами поганими чомусь виявляються нами обрані боги.
Перші телевізійні ефіри майбутніх передвиборних ристалищ несподівано вилили на екран той залаштунковий бруд, з якого ліпляться для нас сонцесяйні лики майбутніх божеств. “Свобода Савіка Шустера” 25 вересня була в цьому сенсі найпоказовіша. Запросив Савік на неї Юлію Тимошенко. Однак прем’єрка не погодилася виступати у “ворожому оточенні” (канал “Україна”, на якому виходить ця програма, належить Ренату Ахметову, тож Партія регіонів вважає його своїм). Відтак вирішено було інших політиків не запрошувати, а влаштувати Юлії Володимирівні перехресний допит силами журналістів. Але в штабі регіоналів вирішили не віддавати рідне поле конкурентці й послали на ефір свою “важку артилерію” – Ганю Герман та ще двійко таких же нещадних і безапеляційних її співпартійок з Азаровим у резерві.
І все це – хто з ким і як домовлявся і хто що про кого казав – раптом вилилося на голови телеглядачів, наче цебер з лайном. І вся “свобода” виявилася насправді залежністю. Дійшло до того, що голова парламентського комітету зі свободи слова (!) Ганна Герман як завжди безпардонно почала керувати в студії, наче вдома – й аж це нарешті вивело із себе журналістів. Та й то – спасибі Мустафі Найєму, що обурився: українці промовчали б, либонь, як завжди. І всі сприйняли б усе як належне: і аудиторія в студії, і глядачі біля телеекранів.
На телеканалі “Інтер”, що має найбільшу телевізійну аудиторію, цього ж вечора відбувся дебют нової програми “Велика політика” – передвиборного проекту, який запросили вести відомого московського журналіста Євгєнія Кісельова. Пам’ятаєте, перед виборами 2004 року теж один московський Кисельов, тільки Дмітрій, також трактував нам, як хотів, на наших екранах нашу політику? Євгєній, звісно, відрізняється від однофамільця: він демократ. Але він так само далекий від наших реалій і нашого життя, і йому так само чужа – і тому не болить – Україна. І його поява свідчить не так про прагнення власників каналу мати безстороннього й безпристрасного ведучого, як про одвічну українську меншовартісність.
Чому так відбувається саме в Україні?
Тому що ми мовчимо й терпимо – зневірений і збайдужілий “піпл”, від якого ніхто не чекає скандалів.

Підтримай сайт