Президентські вибори: хто на нового

Фото: Валерій Іванюк

Разом із початком передвиборної кампанії починаємо – в алфавітному порядку - знайомити читачів із кандидатами на посаду Президента Украї

АНАТОЛІЙ ГРИЦЕНКО: ПЕРШИЙ – І ПРОХІДНИЙ ?
Анатолій Степанович Гриценко народився 25 жовтня 1957 року в селі Багачівка Звенигородського району Черкаської області в родині робітників. Пізніше батьки переїхали в містечко Ватутіне цієї ж області, де живуть і досі. Анатолій після 8 класу вступив до cуворовського училища в Києві, після його закінчення – до Київського вищого військового авіаційно-інженерного училища. Закінчив оперативно-стратегічний факультет університету військово-повітряних сил США і академію Збройних Сил України. Відслужив в армії 25 літ. Полковник запасу, кандидат технічних наук, автор понад 100 наукових праць, виданих в Україні, Бельгії, Нідерландах, США, ФРН і Швейцарії.
Після закінчення військової служби працював керівником аналітичної служби РНБО України. З 1999 року очолив Український центр економічних і політичних досліджень імені О.Разумкова. У 2004 році керував аналітичним блоком у виборчому штабі В.Ющенка. У 2005-2007 роках – міністр оборони України. З 2007 року – народний депутат, голова комітету Верховної Ради з питань національної безпеки та оборони.
“Перший непрохідний” – такий слоган вибрав для боротьби за президентство екс-міністр оборони Анатолій Гриценко. Гасло дивує парадоксальністю: людина, що вирішила боротися за найвищу в країні посаду, одразу розписується в неспроможності власних амбіцій? Гриценко пояснює: “Серед людей нерідко чую: Гриценко – перший, кращий із кандидатів, але ж він непрохідний і не переможе на виборах. Люди кажуть: Гриценко – порядний офіцер, професіонал, він дбає про людей і про державу, не краде, тримає слово, вміє жорстко наводити порядок... Але ж у нього немає грошей, його не підтримують олігархи, його рідко побачиш на екрані, тож він – непрохідний!
Якщо у нас кращий – непрохідний, то прохідним буде кандидат, за яким мільярди і олігархи, який після обрання проводитиме не власну, а їхню політику. Тоді ми з вами у своїй країні не маємо майбутнього. Я йду в президенти, щоб змінити ці правила”.
Ті ж, хто знає Гриценка, не сумніваються, що все сказане ним – правда. Бо за рядками біографії - класичний образ полковника генштабу: холодний розум, стратегічне мислення, управлінська системність і виконавська чіткість і послідовність. Таким знали Гриценка офіцери, що служили разом з ним. Таким же, тільки ще жорсткішим і вимогливішим, був міністр оборони Гриценко. Саме він розпочав системні реформи в українській армії, саме при ньому вона почала літати, стріляти, по-людськи харчуватись і перейшла з онуч і чобіт на шкарпетки й черевики. План поступового переведення армії на професійні рейки мав тоді цілком реальні перспективи. Хоч про Гриценка-міністра оборони були різні думки: двічі генпрокурор Піскун скаржився, що той дістав його, вимогами найсуворіше карати командирів, пійманих на дерибані армійського майна; відомий політолог Видрін вважав його ніяким міністром; генералітет тихо ненавидів за заборону залучати солдат на будівництво генеральських дач “під загрозою зносу цих дач до фундаменту”; командири частин боялися його несподіваних інспекцій без попередження.
Непоступливість Гриценка в принципових питаннях, служіння справі, а не особам, і поняття честі не на словах, а насправді відомі всім.
Ці рідкісні в українському політикумі риси викликають загальну повагу навіть у дуже зіпсованому “вищому світі” нашої держави і в той же час створюють Гриценку імідж   “білої ворони” в наскрізь корумпованій зграї вітчизняних небожителів. Та й не тільки в ній. Колись у телепередачі про Гриценка “Позаочі” знімальна група дала сюжет з Росії, де живе й працює молодший брат Анатолія Степановича. Про те, що брат рядового інженера – міністр оборони України, заводчани довідалися тільки з приїздом телевізійників. “А чому ж ви після відставки не поїхали в Україну? – дивувалися журналісти. – Там брат знайшов би вам кращу роботу”. “Ви не знаєте Анатолія, – відповів співрозмовник. – Він ніколи не запропонує посаду людині, бо вона з його родичів чи друзів: лише тій, що робитиме справу найкраще”.
З одного боку, така принциповість обмежує коло однодумців і плодить ворогів. З іншого, це на користь там, де цінується професіоналізм. Гриценко – переконаний євроінтегратор, однак завжди знаходив спільну мову з міністром оборони Росії С.Івановим. А міністр оборони США Рамсфелд, йдучи у відставку, написав Гриценку: “Щасливий, що мав змогу співпрацювати з Вами – одним із найкращих міністрів оборони в світі”.
Порада “Будь простішим, і до тебе потягнуться люди” – не для Гриценка. Він інтелектуал: свого часу керований ним центр імені Разумкова став найавторитетнішою аналітичною організацією країни, відомою своєю об’єктивністю. Він державник: незважаючи на російськомовне минуле в радянській армії, на посаді міністра оборони перевів українські збройні сили винятково на державну мову спілкування. Попри безкомпромісність характеру, це компромісна фігура, здатна об’єднати всю країну. І не лише за місцем народження (Черкащина – центр України, батьківщина її духовного батька Тараса Шевченка й батька державності Богдана Хмельницького), а завдяки відсутності світоглядних крайнощів і чіткому усвідомленню напрямів розвитку держави й державності.
У той же час Гриценко – прибічник управлінської дисципліни і жорсткої відповідальності. Це – наскрізний стрижень Конституції порядку, проект якої він запропонував на обговорення суспільства. Навесні Верховна Рада проголосувала за   внесений А. Гриценком законопроект про збільшення відповідальності за хабарництво в особливо великому розмірі: у загальному випадку – до позбавлення волі терміном до 15 років; для держслужбовців – позбавлення волі на 15 років без права займати певні посади до трьох років і з конфіскацією майна; для суддів, прокурорів, слідчих, пійманих за руку, - довічне позбавлення волі з конфіскацією майна. Проте Президент наклав на цей закон вето.
Чи може кандидат із такою системою поглядів користуватися підтримкою сильних світу цього, розраховувати на лояльність з боку влади і сприяння скоробагатьків? Однозначно, ні. Чи відповідає така позиція потребам суспільства і бажанням значної частини українства? Без сумніву, так.
Але між електоратом, що прагне наведення ладу в державі чистими руками й розумною головою, і між носієм цих чеснот існує непереборна стіна: ті ж таки гроші. Без них кандидату не достукатися до умів і сердець електорату, бо донести своє бачення розвитку України можна тільки через засоби масової інформації, зовнішню рекламу і масу листівок, газет, буклетів тощо. А на все це потрібні кошти. Хоч свою виборчу кампанію А. Гриценко побудував інакше, ніж прийнято. Він із сім’єю пішов у народ. Буквально: селиться на тиждень у типовому вкраїнському містечку, ходить у крамниці, на базар, їздить у довколишні села й міста, спілкується з людьми. Побував уже в Павлограді Дніпропетровської області, Бориславі на Львівщині. Власне, й організація, яку він очолює, – не партійна, а громадська: “Громадянська позиція”.
Та однаково – без грошей кампанія неможлива. Солідна сума – 2,5 мільйона гривень плюс майже 442 тисячі гривень (плата за послуги банку тощо) – необхідна вже для застави за кандидування на президентство.
Гриценко звернувся за цими грішми до народу. Так роблять кандидати в американські президенти, і преса США рясніє зворушливими історіями про те, як діти розбивають свої копилки, щоби бодай   кількома доларами підтримати улюбленого кандидата. Не відаю, чи страждали скарбнички в українських родинах, але добре знаю одну сім’ю з досить середніми статками, що перерахувала на рахунок Анатолія Гриценка 2 тисячі гривень, хоч після цього півмісяця обмежувала себе в усьому. Здивованим знайомим подружжя відповідало: ”Якщо ми хочемо, щоб президент служив народу – то народ мусить йому платити”.
Мабуть, така родина в Україні не одна: з 5 вересня, коли А.Гриценко відкрив рахунок в Укрексімбанку, і станом на 16 жовтня, коли пишеться ця стаття, на його рахунок надійшло 2503109 гривень добровільних безповоротних пожертв від громадян.
Тож іще питання, чи актуальне передвиборне гасло вибрав для себе Анатолій Гриценко. Втім, він упевнений: якщо пройде в другий тур – то стане Президентом.

Підтримай сайт