Ех, дороги, дороги…

Перший весняний місяць – березень приніс із собою не лише тепло, підсніжники і крякання диких качок з півдня, але й розбиті автомобільні шляхи, подекуди з непрохідним болотним місивом, тисячі нових машин, які оговтавшись після зимового простою, вишиковуються у довжелезні затори на перехрестях, гори сміття, що «оголилося» після танення снігу і мозолить всім очі… І, якщо з останнім соромом ще якось можна боротися власними силами (прибрати або запастися терпінням і дочекатися, доки воно поросте бур’янами чи заховається за чагарниками, що невдовзі зазеленіють), то з першою та другою бідами впоратися практично неможливо. Ямами та вибоїнами встелені не лише вулиці на периферії, але й центральні, так звана, «візитна картка» міста.

Хороше бачать у цій ситуації лише екстремали. «Наб’ю» руку на наших дорогах, – жартує водій маршрутки Богдан, – за кордоном буду їздити, взагалі без рук!».
Таксисти, котрі цілодобово стоять на варті громадських перевезень, про головну дорожню халепу Хмельницького знають, як ніхто. Олег, який уже не перший рік за кермом, добре вивчив та, як кажуть, відчув на собі чи не кожну дорожню вибоїну. «Пілотська, Гарнізонна, Чорновола, Прибузька, Трудова, Заводська, Залізняка, Кармелюка, Купріна, Красовського – розбиті повністю, – ніби тільки й чекав цього запитання, швидко перераховує таксист, – Соборна, Володимирська, Театральна, Кам’янецька, Курчатова – частково…».
Коли мова заходить про в’язке болото замість шляху, Олег одразу згадує про Нижню Берегову, що в районі міського пляжу. «Тут ні проїхати, ні пройти, – каже таксист, – місцеві жителі куди вже тільки не зверталися – безрезультатно. На Північній, що в мікрорайоні Гречани теж болото, але туди хоч рідше викликають».
Здається, при такому дорожньому «комфорті» хороший автомобіліст свого металевого друга нізащо з гаража не вижене. Проте, це лише здається… В години «пік» в центрі не лише важко проїхати, але й – дихнути.
Водії-початківці або ж такі, що ризик зимового маневрування слизькими вулицями, виправданим не вважали, чекали весни із нетерпінням. І сотнями «сипонули» на автотраси. 
«Посвідчення водія я отримав наприкінці жовтня минулого року, – пояснює водій «Ланоса», торговий агент Сергій, – і, хоч машина для моєї роботи річ дуже необхідна, але вже в грудні – «загнав» її в гараж. Здоров’я і життя дорожчі за гроші, котрі витратив на проїзд в маршрутках. Але прийшла весна і, здрастуй, життя на колесах!».

1  кілометр  – 1  гривня

Така нескладна арифметика дає відповідь на запитання: у скільки обійдеться проїзд на власному
авто (і це, враховуючи лише бензин). Аби переконатися у правдивості підрахунків, достатньо пригадати умови
шкільних задач: на шлях довжиною 100 кілометрів витрачається приблизно 10 літрів пального. І, хоча з таненням снігу кількість машин на дорогах суттєво збільшилася, на хмельницьких заправках ажіотажу немає.
Натомість – витає гнітюча атмосфера – ціна літра бензину «А-95» на деяких із них уже сягнула червонця.
«Плюються» водії усіх без винятку автівок. Розводять руками автозаправники, повторюючи, завчене на зубок: «Подорожчала нафта». Дехто переходить на «92-й», мовляв, він дешевший. «На «дев’яносто другому» їздити – машину не берегти», – стверджують інші, викидаючи з багажників усе важке, і беззвучно «завмираючи» у заторах.
А треті, переходячи на газ, лише констатують: «Насправді в Україні хорошого бензину немає».