В родині Тетяни Трач секрет хліба на черені передається з покоління в покоління

Сьогодні мало хто пече хліб вдома, оскільки цей процес довготривалий, потребує терпіння та чималої фізичної сили. Набагато простіше купити буханець у магазині. Проте той, хто хоча б раз у житті скуштував домашній хлібчик, спечений у справжній сільській печі на черені, ніколи не забуде його смак, аромат та апетитну хрумку скоринку. Тетяна Трач із села Мала Побіянка, що на Дунаєвеччині, перейняла ази хлібопекарського мистецтва у своєї свекрухи. Першу свою хлібину спекла ще в 1997 році. З того часу і діти, і онуки їдять випічку лише домашнього виробництва, а на магазинні смаколики навіть не дивляться. Жінка каже, що коли буханці сидять у печі, в оселі тепло та радісно, пахне дитинством та затишком.

«В 90-х роках у нашому селі хліб пекли практично в кожній хаті, – згадує Тетяна Олександрівна. – Нині ж більшість порозвалювали сільські печі та перейшли на газ, а по хліб воліють ходити до магазину. Ми також свого часу хотіли позбутися п’єцу, але син переконав, що цього робити не варто. Нині не шкодую, що його послухалися. Спочатку я пекла дріжджовий хліб, згодом прочитала про користь бездріжджового й виготовила власну закваску. На весь процес пішло близько місяця. Я взяла 2 ст. л. житнього борошна і 4 ст. л. води, розмішала і залишила на 2 дні відстоюватися. Потім знову додала по 2 ст. л. борошна та води. Так робила через кожні 2-3 дні. Коли суміш забродила, в ній з’явилися бульбашки повітря, а запах почав нагадувати алкогольний, зрозуміла, що моя закваска готова до застосування».
Господиня використовує для випікання хліба суміш житнього і пшеничного борошна, оскільки вироби з чистого житнього дуже важкі й погано підіймаються, відповідно виходять невисокими та не такими пухкими. Каже, що найкраще підходить жито грубого помелу. Спочатку його слід просіяти, запарити окропом, а потім змішати із закваскою до густини сметани. Опара бродить цілу ніч, а на ранок до неї додають пшеничне борошно. Місити тісто треба дуже ретельно, до «чистої руки». Тобто, доти, доки воно не почне відставати від рук. «Діжку на 19 кілограмів тіста я вимішую близько години. Наприкінці ще вливаю трішки олії та залишаю, аби добре підійшло. В цей час розпалюю в печі, – ділиться пані Тетяна. – Горіти дрова мають близько 2,5 годин. Найкраще підходять фруктові: вишня, черешня, груша, яблуня. Також можна використовувати граб. А ось осику чи ясен краще не брати. На шість хлібин знадобиться близько двох оберемків дров. В добре натопленому п’єцу всі цеглини мають розжаритися до білого кольору. Вироблені буханці я розкладаю у миски, встелені полотняними рушниками та притрушені борошном. Даю їм ще раз гарно підійти та перекладаю з мисок на спеціальну дерев’яну лопату. За її допомогою і відправляю хлібчик у піч, попередньо вигорнувши з п’єца всі вуглинки на край. Аби буханці мали красиву хрумку скоринку, перед випіканням їх слід обмити збитим із водою яєчком. В печі вони «сидять» близько двох годин. У формі, звісно, хліб легше виготовляти, але смак у таких виробів абсолютно інший. Він не має того особливого аромату та смаку».

Хлібини в Тетяни Олександрівни виходять чималенькими – близько 2,5 кілограмів! Після випікання жінка кожну вичищає щіточкою й "вмиває" водою. Потім відставляє охолоджуватися та змащує олією. Каже, що хліб на черені довго не черствіє та не вкривається цвіллю. Але, якщо такого великого буханця для вашої сім’ї забагато, то радить його покласти в пакетик й відправити на зберігання в морозильну камеру. Потім за потреби діставати по шматочку. Після того, як хліб відтане, він знову буде свіженьким та м’яким, наче щойно з печі. Що ж до закваски, то господиня рекомендує щоразу залишати трішки на розмноження. Зберігати її можна в банці у холодильнику. Перед застосуванням достатньо буде додати до закваски трішки борошна та теплої води, аби «розбудити» її.