ye-logo.v1.2

Двадцять п'ять раритетних видань «Кобзарів» у приватній колекції хмельничанина Олександра Гуцуляка

Історія 2936
Фото: Олена Щегельська

Колекцію книг Тараса Шевченка чоловік збирав ще зі студентських років.

Певно, кожна людина має своє хобі. Хтось із натхненням випікає тістечка й коржики, хтось вишиває бісером чи плете із лози кошики, а хтось колекціонує монети, марки, календарики чи пакетики з цукром. Колекція хмельницького пенсіонера Олександра Гуцуляка — незвична і ексклюзивна. Ще зі студентських років він захопився поезією та постаттю видатного українця і патріота Тараса Шевченка. Відтоді збирає усе, що з ним пов’язано. Насамперед — видання «Кобзаря». Чоловіка не цікавлять книжки радянського часу, коли тодішня цензура видавала великого Кобзаря за комуністичного ідеолога, підганяючи поезію під стандарти комуністичного режиму. У колекції подолянина — раритетні дореволюційні видання «Кобзаря» (у тому числі — прижиттєві) та періоду громадянської війни. Сьогодні вона налічує 25 книг. Олександр Андрійович каже, що видань було значно більше, а ще мав театральні афіші столітньої давності, раритетні видання Лесі Українки, Михайла Коцюбинського, Івана Франка, світлини початку минулого століття. Однак, одного разу до будинку колекціонера забралися крадії, і частина колекції безслідно зникла.

Олександр Гуцуляк походить з давнього гуцульського роду. Звідси й прізвище таке — Гуцуляк, яке на Поділлі часто звучить як Гуцалюк. Історія діда та бабці пана Олександра непроста й трагічна. За свої націоналістичні патріотичні погляди довелося поплатитися. Хоча у долі родини було усього потроху. «Мій дід Семен Гуцуляк і брат Михайла Коцюбинського Юрко, на своє безголів’я, колись з Німеччини до Росії переправляли Ульянова, — розповідає про своїх пращурів Олександр Андрійович. — А згодом дід з бабцею потрапили в горнило репресій. Їх вислали до Сибіру, і лише після смерті Сталіна родину реабілітували. Та дід до тієї реабілітації не дожив, його розстріляли на Колимі. Я народився за Полярним колом. Потім сім’я повернулася в Україну. На рідній Буковині тодішнє КДБ оселитися не дозволило, таким, як ми, не можна було жити в столицях союзних республік, містах-героях, портах та прикордонних обласних центрах. Нарешті обрали для життя Хмельницький. Коли бабця померла, вона мені залишила прижиттєве видання «Кобзаря». Коли мій дід служив в Австро-Угорській армії, купив того «Кобзарика» (виданий у Лейпцігу 1856 року) у Відні. Відтоді книжечка подорожувала з дідом всюди. Це перша і найдорожча для мене книжка у колекції. Після того, як його взяв до рук, він завжди зі мною. Не раз мені пропонували продати його, навіть 500 доларів давали, але я не віддам його за жодні гроші».

Колекція складалася непросто, бо видані у Союзі книжки Олександра Андрійовича не цікавили, лише оригінали. Значна частина «Кобзарів» була зібрана під час студентських походів, роботи у студзагонах. «Хтось цікавився музикою, танцями, дівчатами, а я — книжками, — усміхається колекціонер. — Бував у родинах селян, бачив, хто має раритетні книжки. А вони, у свою чергу, помічали мою зацікавленість Тарасом і часто дарували його видання. Хоча я був готовий заплатити гроші. Деколи «відробляв» книжку, допомагаючи селянам по господарству. Деякі видання знаходив на ринках у різних містах. «Кобзарі» 1907 та 1908 років видання віднайшов на книжкових ятках — одного у Сочі, іншого — у Красноярську. Одна книжка обійшлася мені у 35 тодішніх рублів».

Хоч Олександр Андрійович вже пенсіонер, але ще працює. А ввечері, після робочого дня і перегляду телевізійних новин, застеляє стола чистою скатертиною, дістає свої «Кобзарики», гортає, перечитує улюблену поезію. «Найбільше мені подобається «Славних прадідів великих правнуки паршиві», — зізнається. — Але це не про усіх українців, адже на Сході справжні герої захищають нашу землю від ворога. І якби я був молодшим, обов'язково був би там, з ними. Але через вік мене до війська не беруть. Тарас взагалі багато правдивого говорив, і його поезія актуальна й нині».

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую