ye-logo.v1.2
12 Листопада, 2019

Літописний Городець

Історія 4902
ВалиВали
Вали. Фото: Валерій ПУЗІК

Старовинне Городище, памятка археології України розкинулося на правому березі річки Ікви, в уророчищі Вали, біля села Теліженці на Старосинявщині.

Це поселення було стерте з лиця землі у самому розквіті ремесла та господарства. Фортеця включала в себе багаторядні лінії укріплень, свого роду оберіг. Насамперед це паралельно розміщені три лінії валів і ровів, ознакою яких є ділянки широких валів з гребено-подібним підвищенням, що включали також, додаткові вали по зовнішньому краю ровів. Літописний Городець належить до феодальних поселень. Площа його - приблизно 30 гектарів. Його складає, укріплений центр площею 35200 квадратних метрів і не укріплене селище 23 га. На городищах подібного характеру (Губин, Колодяжин) вал внутрішньої будови включав так звані, кліті, які використовувались для господарських і житлових приміщень. Внутрішня лінія валів являла собою форти, тобто, фіксаційний пояс із дерев’яно-земляних зрубів. Зовнішня (третя) лінія – це земляний вал із дерев’яним підґрунтовим тином вздовж його вершини, які було виявлено під час розкопок. Сліди тину це, насамперед виявлені рештки спалених кілків, які формували один ряд ямок. На рубежі ХІІ – ХІІІ століття саме у розквіті державо-політичнного об’єднання племінних слов’ян Іпатіївський літопис згадує вперше у 1500 році Болохівську Русь, яка боролась та утверждалась за суверенітет і незалежність. Той же літопис згадує про Болохівщину ще п’ять разів, а від середини ХІІ до середини ХІІІ століть, а саме у 1550, 1231, 1235,1241, 1257рр. З якої події розпочали своє існування угруповування болохівчан? Із літературних джерел дізнаємось, що ентогенез народної культури брав початок з племінних угруповань, так званих Союзних племен. Одним із них, що не міг сформуватись у ІV столітті називався Дулібським. У боротьбі з готами він проіснував до VІІ ст. Вони займали разом з волинянами і бужанами Волинь і Поділля. Далі на території східної волині рорзташовані племя древлян. На схід від них простягалися землі одного з найбільших східнослов’янських союзів – полян. Центром яких був Київ. Південу околицю східнослов’янських земель займали племена уличів і тиверців, що жили у Південному Побужжі та Подністров’ї. Саме їх називали Великою скіфією. Отже, якщо, вище зазначених племінних словян, називали великою скіфією, то вони, мабуть, відігравали значну роль у формуванні якоїсь промислової ланки. Після первинного періоду перебування на рідних землях тиверці і уличі мігрують на північ залишаючи свої поселення (городища), що пояснюється пересуваням племен полян із степу в лісосмугу. Після коротких повідомлень літопис замовчує існування поселень – вони ніби зникають: “невходять ні в чию волость, ні який князь не одержує від них удулу; ніщо не торкається їх території, очевидно вони стоять за політичним об’єднавчими зв’язками” ( Історія українського народу – О. Єфименко).Згодом через певний проміжок часу на теренах тої ж території чи по сусідстві з’являється Болохівська земля зі своїми літописними містами: Божський, Городець, Губин, Деревич, Дядьків, Кобудь, Кудин. Зокрема хочеться зазначити, що у формувані тогочасного руху болохівського населення була різностороння боротьба. Насамперед відносини з Данилом та іншими руськими князями і татарами. Ці формування відносин ставали причиною міжусобиць, що призводили до сутичок... Татарські люди - основою цього виразу являлося те, що під час одного з походів Бату на українські землі, усякий руський люд ростікався хто куди (у тому числі і руські князі). Болохівчани пішли на зустріч татарам: добровільно підкорились їм, за що й були помилувані. Саме так проводячи боротьбу проти руських князів, татарська орда мала, вірніше намагалась ослабити їх, використавши для цього сільські маси. Так утворилися “ТАТАРСЬКІ СЕЛА”. Громада була цілком задоволена своїм становищем. Саме тоді й почався антикнязівський рух. Болохівці цілком задовільнялися працею на замовлення татар. Вони були у значній залежності від орди. Дійшло до того, що навіть разом із татарським військом виступили проти Данила. Князь доволі завзято осів із своєю дружиною на маленьку Болохівську землю і намагався її знищити. На Пониззі (нині Поділля) Данилові було досить важко вести боротьбу проти „татарських людей”. Його страх втілювало те добровільне підданство татарам болохівських громад. У цьому об’єднанні Данило бачив велику перепону. Вище згаданий антикнязівський рух охопив широку територію Волині та Київщини (в області Случа, Тетерева, Бога) і коли у 1252 році Куремса, воєвода хана, прийшов на допомогу “татарським людям” – це створило ще важкіші умови для Данила. Він звернувся за допомогою до батька Григорія, але так її і не отримав, натомість почав боротися самотужки, власними силами. Романичі виступила значними силами проти Куремси, саме у той момент коли усі плани орди були спрямовані на війну в Азії. Куремсині затії не були підтримані татарським правительством. Це був досить вдалий момент для Данила і він почав війну. Військові дії розпочалися наступом Льва Даниловича на Межибожжя, полки Данила і Василька руйнували Болохівську Русь. Величезними силами кинулися війська Данила на городища. Вали, що відігравали роль укріплень, були розкопані, багато людей - поневолено, а усі літописні міста Болохівщини пограбовані та спалені. А вже весною Шварко, син Данила, руйнівною силою пішов плюндрувати городища над Тетеревом і середньої Случі. На розкопках біля села Теліженці, Старосинявського району “Протягом 1973-1984-го та 1989 років на площі 0,63 га відкрито 18 жител, 5 печей літнього користування, 9 господарських ям-смітників, 2 льохи і 8 приміщень виробничого призначення” – пише Василь Якубовський в книзі “Скарби Болохівської землі”. Матеріали розкопок підвтверджуюють свідчення літопису про тотальний розгром і спалення до тла болохівських міст... До сьогодні Болохівщина є найменш дослідженою та вивченою, хоча і викликала чималий інтерес у дослідників. Про неї написано чамало літературних праць. Історики та краєзнавці, які поринули у глибину вивчення повсякдення болохівців дійшли висновку, можливо припущень, що це автономна громада на чолі яких стояли князі (можливо князь); це досить промислова група населення в яких були розвинені ремесла, будівництво. Вони мали самобутню мистецьку школу тощо. Військове озброєння дальнього і длижнього бою. Це підтверджують знайдені під час розкопок бронебійні, арбалетні наконечники стріл, мечі, ножі, шаблі, булави та інше, що свідчить про розвинену військову справу.

Читайте новини на нашому Телеграмі

Коментарі:

До теми

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую