У Красилові зберігається літургійна чаша, яка є свідком вірності і витривалості католицької віри

Адже це — одна з найстаріших споруд райцентру, якій вже понад 220 років. Нині храмом опікуються монахи з ордену Капуцинів.

«На жаль, систематизованих достовірних відомостей про історію храму мало, — розповідає брат Збігнєв Савчук. — Але з історичних документів відомо, що наприкінці ХVІІІ століття новий власник Красилова, Міколай Сапєга, мальтійський рицар, полковник французької, а згодом і російської армії, волинський маршалок продовжив розпочате батьком будівництво костелу та палацу. І 1795 року храм почав діяти. Згодом костел та палац перейшли у власність його доньки, Ідалії, яка вийшла заміж за колезького радника Костянтина Чорбу. Новий красилівський поміщик Костянтин Чорба виділяв значні кошти на розвиток храму. Наприкінці ХІХ-на початку ХХ століття, коли власниками міста були Маньковські, будівлю костелу реставрували. Для реставрації палацу і костелу запросили відомого на той час фахівця Штефана Шиллєра. Старожили розповідають, що палац пані Маньковської, де нині розташований професійний ліцей, був з’єднаний з костелом підземним ходом. Однак у 60-х роках минулого століття він був частково зруйнований, тому його входи замурували».

В історії храму є чимало трагічних сторінок. Приміром, у серпні 1921 року під час урочистостей, присвячених Вознесінню Найсвятішої Матері Божої, на подвір'ї храму вбили настоятеля парафії, 33-річного священика Казимира Мазура. Деякий час після цього храм був закритий. Згодом діяв нетривалий час, а 1934 року його знову закрили. Спершу тут був склад. Згодом переобладнали під клуб. 1961 року храм передали районному відділу освіти. Приміщення зробили двоповерховим і влаштували в ньому будинок піонерів.

«Парафіяни неодноразово зверталися у різні інстанції, аби їм повернули храм, — продовжує брат Збігнєв. — З 1989 року до Красилова приїжджав отець Віктор Ткач, який разом з парафіянами служив Євхаристію на сходинках перед костелом. А в лютому 1990 року приміщення повернули католицькій громаді. 17 лютого єпископ Ян Ольшанський освятив храм».

Костел одразу ж почали реконструювати, до роботи долучилися парафіяни. За роки, коли храм пристосовували для різних світських справ, меблі, ікони та інші речі з костелу зникли. Щось просто знищили, багато цінних речей християни заховали у своїх домівках. Так в однієї прихожанки зберігалася літургійна чаша, а її, згадує священик, називали навіть “пані ксенд”, адже у неї вдома часто люди збиралися на молитву. Проте у радянські часи люди не надто розповідали про свою віру, тож після смерті бабусі її нащадки не звертали увагу на якийсь пакунок, що лежав на горищі. «Якось один з її онуків грався на горищі, спіткнувся об якийсь пакунок і впав, — продовжує священик. — Тож схилився подивитися, що йому завадило бігти далі. У старій запиленій коробці була ця літургійна чаша. Він показав свою знахідку рідним, і вони принесли чашу до храму. Через деякий час я відвіз її у Краків, де її відреставрували та позолотили. На чаші зберігся оригінальний напис «Pami?tka Prymicji ks.Ludwikowi od proboszcza Walerego z Czerniejowiec. 2.11.1914 r.» Це означало, що чашу подарували священику в день його преміційної (першої служби). Також на підставці є підпис фірми-виробника «Norblinski Warszawa Galf 1625». Ця чаша пережила більшовицький переворот, комуністичний терор, Другу світову війну, атеїстичні переслідування і є свідком вірності і витривалості католицької віри у Красилові».

Власне, ця чаша і статуя Святого Павла, апостола та кілька молитовників — все те, що залишилося від храму дорадянських часів.