ye-logo.v1.2
27 Червня, 2019

Пошті Поділля – 215 років

Сергій ЄСЮНІН Історія 3533

В енциклопедичних словниках зазначено коротко: «пошта — один з видів зв'язку, що забезпечує пересилання поштових від- правлень транспортними та іншими засобами»

 Отже, зрозуміло, що історія пошти сягає глибини віків й народилася разом з потребою людей в отриманні звісток з інших місцевостей. Спочатку передача інформації здійснювалася через гінців — людей, які привозили або приносили як усні, так і письмові повідомлення. На землях Київської Русі вже із середини IX століття була встановлена повинність на населення — надавати по потребі для князівських гінців коней з візками. У XIII столітті зустрічаються звістки про деяку подобу перших поштових станцій, а в XVII- XVIII століттях уже діяли перші поштові контори. У всі згадані століття пошта була справою державною, отож й розвиток її відбувався згідно з устроєм та за законами тієї чи іншої держави. Коли Поділля перебувало у складі Київської Русі – ходили нашою землею князівські гінці, коли у складі Речі Посполітої – королівські кур’єри.
На Поділлі перші державні поштові установи з'являються на- прикінці XVIII століття – відразу після приєднання нашого краю до Російської імперії: 6 вересня 1795 року вийшов указ імператриці Катерини II «Об устроении почт и содержании оных в губерниях: Минской, Волынской, Подольской и Брацлавс- кой». Цей указ й можна вважати відправною точкою в історії Подільської пошти.

«дворянство расположить к ежегодному взносу…»
З тексту указу стає зрозуміло, що перед його виданням губернатори вищевказаних губерній-на- місництв надали в імператорську канцелярію повний опис іс- нуючих на цих землях шляхів і свої пропозиції щодо фінансових потреб на облаштованість поштового зв'язку. Вивчивши питання, імператриця повеліла: «...сделать все потребные и от вас за- висящие распоряжения, дабы почты во вверенных вам наместничествах исправное и безоста- новочное действие имели. Что касается до потребных по сде- ланным вами расчетам денег на учреждение и содержание почт, включая построение почтовых домов за три года, признали Мы за благо для всевозможного уравнения в сей повинности по губер- нии Минской 69000 рублей, по Волынской 68000 рублей, по Подольской 61000 рублей, по Брацлавской 67000 рублей, и препоручить в каждой дворянство расположить к ежегодному взносу в течение трех лет».
Отак! Не народ простий поборами й податками обкласти, а клас імущий, і за його рахунок зробити справу державної важливості. За те, що дворянство зобо- в'язали фінансувати облаштування та утримання пошти, далі в указі наказувалося: «...смотрители почтовых станций обязаны почту дворянства возить без оплаты раз или два в неделю, как то будет предусмотрено расписанием». Що ж, теж правильно — послуга за послугу.
В указі також порушувалися питання поштових доріг. «На знатнейших дорогах от столицы нашей, идущих, по которым скорое сообщение иметь, необходимо нужно иметь от 6 до 12 лошадей для курьеров Двора Нашего...» Установлювалася прогонна плата — по 2 копійки за версту. У додатку указу розписувалося, звідки й куди й через які населені пункти повинні пролягати поштові маршрути й де слід улаштувати станції, скільки мати на них коней і «листонош». Такі поштові дороги називалися трактами, і чимало з них пролягали через Подільську губернію.

Подільська пошта
Отже, з початку XIX століття почалося формування основної мережі поштовому зв'язку й, крім відновлення старих поштових доріг, утворювали нові поштові тракти. Як наслідок, до 1830-х років остаточно сформувалася розгалужена мережа трактів. У нас, на Поділлі, найголовніші поштові шляхи пройшли від Кам'я- нця-Подільського в Царство Польське (через Проскурів і Дубне) і в Бессарабію (через Жванець й Хотин); від Проскурова в Житомир (через Летичів і Хмільник); від Брацлава в Бессарабію (через Могилів-Подільський), у Київ (через Липовець і Житомир) і в Хер- сонську губернію (через Ольгополь і Балту). Це були так звані великі дороги. Крім того, існували малі поштові дороги: від Кам'янця в Могилів-Подільський (через Дунаївці), від Летичева в Бар, від Летичева в Брацлав (через Літин і Вінницю), від Брацлава в Новоросійську губернію (через Гайсин).
На всіх цих дорогах були обладнані поштові станції, розмір яких залежав від величини населеного пункту й інтенсивності проходження поштової кореспонденції. Наприклад, у губерн- ському Кам'янці-Подільському штат поштової станції складався з поштмейстера, його поміч- ника, бухгалтера, унтер-офіцера, 12 листонош і 2 сторожів. На постачанні стояло 24 коней для зв'язку й естафет. Для порівняння: у Летичеві, Літині, Проску- рові було по 10 працівників і по 20 коней. До кінця XIX століття довжина поштових доріг у губернії перевищувала 1120 верст, на них діяло 47 поштових станцій, на яких утримувалося більш півтори тисячі коней. На Поділлі пе- ревезення поштовими трактами здійснювали переважно так званими "фурами" – критими повоз- ками, на якій крім вантажу, могло розміститися кілька паса- жирів. Перевізників називали "фурманами" (саме звідти у нас стільки прізвищ на кшталт – Фурман, Фурманчук тощо).
Новий етап у розвитку поштового відомства – в 1885 році відбулось об'єднання поштових і телеграфних установ і була створена ціла розгалужена мережа принципово нових закладів зв'язку – у містах і містечках – поштово-телеграфні контори, у невеликих містечках і великих селах – поштово-телеграфні відділення або прості поштові від- ділення. Наприклад, на початку XX століття (дані на 1909 рік) у Проскурівському повіті були наступні установи зв'язку: пошто- во-телеграфні контори в Проскурову, Чорному Острові і Ярмо- линцях, поштово-телеграфні від- ділення в Сатанові, Фельштині, Тарноруді, поштові відділення у Кузьмині й Миколаєві. Одночасно етапні поштові станції з 1904 року перейшли у відомство земських управ. На Проскурівщині існувало 11 земських поштових станцій, усі вони були передані за контрактом на утримання купців і міщан, згідно якого зі скарбниці виплачувалося на кожного коня 180 рублів на рік. Усі інші витрати по функціонуванню станцій брали на себе утриму- вачі, маючи при цьому право на прибуток від надання поштових послуг (не забувши, звичайно, сплатити податок). Приміром, Проскурівська поштова станція мала 22 коней для перевезення пошти й 2 додаткових коней для екстрених повідомлень, утримувачами за контрактом були міщани Гольденберг і Сара Гинкер, щорічний прибуток вони одержували до 700 рублів кожний... Якщо порівняти з місяч- ною зарплатнею робітника (20-30 руб. на місяць) – погодьтесь, прибуток непоганий.
XX століття стало останнім в існуванні поштових трактів і кінних поштових станцій. Термінові повідомлення стали переда- вати по телеграфу й телефону, а кореспонденції, бандеролі й посилки – залізницею й автомобі- лями, сільських же листонош «озброїли» велосипедами. З початком ХХІ століття входить поняття електронна пошта, але, це вже сучасна історія…

Читайте новини на нашому Телеграмі

Коментарі:

Популярні новини

Останні оголошення

Останні фото та відео