Цей день в історії Хмельниччини: 1 жовтня

У давнину в Україні найбільшим осідком вірмен в Україні був Кам'янець. Вже в кінці XIV століття вірменська громада мала власну церкву святого Нігола, про що свідчить фундаційна плита 1398 року, яка була вмурована в стіну нового кам'яного храму (ХVІ століття). В 1496 році грамотою Яна Альбрехта підтверджувалися привілеї вірмен, отримані ними від польських королів і подільських князів. Він дозволив їм вершити суд згідно з вірменськими законами і через свого війта. Але ж протягом всього періоду існування вірменської громади у Кам'янці-Подільському з XIV до XVIII століття їм доводилося вести постійну боротьбу за свої права.

Незалежність вірменського самоврядування багато в чому була пов'язана із самостійністю вірмено-григоріанської церкви в Україні. Тому польсько-католицький патриціат усіляко схиляв львівських і кам'янецьких вірмен до унії з римо-католицькою церковою, спираючись у цій місії на підтримку Ватікану. Чимало зусиль доклали до цього і львівські вірменські душпастирі - колишній ечміадзінський патріарх Мелкіселек та єпископ Нікол Торосович.

Так 1627 року вірменська церковна й світська верхівка Львова з участю другорядних осіб із Кам'янця-Подільського, вболіваючи за свої приватні інтереси й нехтуючи громадськими, підписала з Ніколом Торосовичем угоду й визнала його за свого церковного ієрарха. Громада Кам'янця тривалий час опиралася уніатській політиці Нікола Торосовича, але поборники унії дістали перевагу й 1 жовтня 1666 року у вірмено-григоріанській церкві св. Нігола Божу службу вперше було відправлено за католицьким обрядом.

Велика частина кам'янецьких вірмен усе таки унії не визнавала й за часів перебування міста та Поділля (як окремий еялет) у складі Османської імперії (1672-1699). Тут був вірмено-григоріанський єпископ Іоанн Берестович.

Та пізніше польська влада поступово скасувала національне самоврядування в Кам'янці-Подільському. У 1790 році створено комісію, яка ліквідувала самоуправління вірмен, перенесла вірменський суд і правління до польського магістрату. Через рік була прийнята «Конституція 3 травня». Цей акт передбачав релігійну терпимість, але було вже пізно. Вірмени прийняли унію і повністю асимілювалися.

Жителі вірменської громади залишили у культурній спадщині Кам'янця безцінні пам'ятки письма й архітектури. Серед них – «Вірменська кам'янецька хроніка» (середина ХV - початок ХVІІ ст.), магістратські книги (понад 40), храм св. Миколи, дзвіниця ХVІ ст.

Дзвіниця та руїни вірменської Миколаївської церкви. Фото: з klyuch.com.ua

З 1 жовтня 1930 року веде своє літочислення Кам'янець-Подільський ботанічний сад, який нині перебуває в підпорядкуванні Подільського державного аграрно-технічного університету. Саме 1 жовтня 1930 року народний комісаріат освіти виділив його в окрему науково-дослідну установу. Хоча офіційне життя саду почалося з 1930 pоку, але основна ділянка роботи була зроблена ще задовго до цього. Вже 1925 року було закладено біля Інституту народної освіти близько десятини саду. Через рік у ньому нараховувалось більше 500 рослин, сьогодні ж їх кількість сягає 2,8 тисячі видів і форм. 1927 року вже розпочався обмін насінням з іншими республіками колишнього Радянського Союзу.

Ще в ті далекі роки співробітники саду працювали над створенням комфорту рослинам і швидкої їхньої акліматизації, це ж саме вони продовжують робити сьогодні.

У роки Другої світової війни колекція саду знаходилась під загрозою вивезення до Німеччини, але, на щастя, залишилась практично непошкодженою.

У липні 1996 року ботанічний сад передано до Подільського державного аграрно-технічного університету як «Пам'ятку природи загальнодержавного значення».

Нині в структурі ботанічного досить успішно функціонують три лабораторії: дендрології, флори, декоративного квітникарства. Колекційний фонд включає колекції: дерев і кущів, тропічних і субтропічних рослин, раритетів, лікарських рослин тощо. Та чи не найдивовижнішим і найцікавішим місцем тут є оранжерея субтропічних рослин.

Екзоти Кам'янець-Подільського ботанічного саду. Фото: з фейсбук-сторінки установи.

В Летичеві 1 жовтня 1854 року було відкрите єврейське училище І розряду. У зв’язку з великою кількістю єврейського населення на Поділлі виникла необхідність в створенні державних навчальних закладів. Вони почали з’являтися на Поділлі у 1850-х роках. Єврейські училища були І та II розрядів. Училища І розряду надавали первинні знання, II розряду - готували юнаків до праці в торгівлі та промисловості. Училище в Летичеві було створено згідно з положенням про єврейські навчальні заклади і утримувалося на кошти від «свічкового» збору (збір зі свічок, які запалювали єврейки на зустріч суботи, установлений в 1844 році і призначений на устрій та утримання єврейських училищ). Попри незначну кількість учнів в цьому училищі, кошти на його утримання виділялися досить значні. Так, на училище 1-го розряду витрачалося понад 1000 карбованців на рік. Воно складалося з 2 класів, навчалось там 12 учнів. Формулярний список про службу доглядача та учителів Летичівського єврейського училища першого розряду, який зберігається у Хмельницькому обласному архіві, подає відомості про трьох учителів цього училища.

1 жовтня 1925 року розпочало роботу Проскурівське окружне архівне управління. Йому місцева влада виділила приміщення. Проте, як тільки керівник установи розпочав його ремонтувати воно було передано окружному управлінню охорони здоров’я. Таким чином, установа формально існувала на папері аж до середини грудня, коли її було виділено дві невеликі кімнати, що не відповідали жодним вимогам. На цьому перипетії з приміщенням не закінчилися. Згодом установу перевели в приміщення, де їй було виділено лише одну кімнату. Відсутність належного приміщення давало можливість місцевій владі економити кошти на штаті архівної установи. Хоча в архівному управлінні на кінець 1926 року перебувало 6396 справ, які потребували впорядкування. Відсутність описів та впорядкування документів по фондах унеможливлювала видачу довідок як фізичним так і юридичним особам.

1 жовтня 2014 року в хмельницькому парку імені Михайла Чекмана з'явився новий кований місток через Південний Буг із боку центрального входу.

Хмельницький, парк імені Чекмана 2014 рік. Фото: khmelnytsky.com