ye-logo.v1.2

Найбільший ярмарок на Поділлі, перша пересадка нирки — 17 червня в історії

Історія 1262
Одну з найвідоміших своїх картин Франц Рубо написав в Ярмолинцях
Одну з найвідоміших своїх картин Франц Рубо написав в Ярмолинцях. Фото: картина Франца Рубо з сайту uamoderna.com

Про події з історії світу, України та Хмельниччини.

186 років тому в червні в Ярмолинцях почав проходити один з найбільших подільських ярмарків – Петропавлівський. Це був найбільший щорічний ярмарок, який проводився у XIX столітті у Подільській губернії. Мав статус першої, найвищої категорії ярмарків.

Офіційно ярмарок тривав тиждень, хоча насправді цей період був збільшений до 1 місяця. Ярмарок відвідували купці з Санкт-Петербургу, Бару, Кам'янця, Балти, Нижнього Новгороду, також приїжджали з середньої Азії та Західної Європи. Петропавлівський ярмарок сприяв економічному розвитку Ярмолинець. Загальна кількість купців становила приблизно 500 осіб. Вони привозили товарів на суму до 3,2 мільйона карбованців.

На ярмарку продавали та купували карети, які були виготовленні в Австрії, текстиль з міста Лодзь, різні побутові речі та шкіряні вироби. Серед розважальних заходів були кінні змагання. Під час проведення заходу місцеві жителі здавали в оренду своє житло для купців, а самі жили у допоміжних спорудах. Так діяли не тільки мешканці Ярмолинець, але й жителі навколишніх сіл — Писарівки, Грабина, Боснячини. Такій великій кількості людей не вистачало води у колодязях, тому кварту води почали продавати за 1 копійку. Через проведення ярмарку у Ярмолинцях відбувалось будівництво нових готелів, ресторанів, шинків. 

Окрасою Петропавлівського ярмарку ставали кінні торги. Щоярмарку тут продавали близько двох тисяч робочих та спортивних коней. Саме тоді було створене і «Ярмолинецьке товариство любителів коней», яке очолював подільський губернатор. Він частенько навідувався на ярмарок, і, кажуть, особисто слідкував за тим, щоб про тварин добре дбали, вчасно їх годували та напували. А деяким ярмолинецьким коням ще й пощастило бути зафіксованими на картині Франца Рубо.

Цей день в історії Хмельниччини

Валерій Дячок, кандидат історичних наук, доцент Хмельницького національного університету у статті «Історична постать Устима Кармалюка у світлі архівних джерел» на підставі архівних документів уточнює справжні обставини діяльності відомого подільського розбійника Устима Карманюка (Кармалюка). Зокрема, про те, що 14 червня 1823 року Карманюка відправили до Сибіру. Єдиним джерелом, яке дозволяє відтворити життя на засланні, є власні показання, датовані 17 червня 1827 року. Він повідомив, що перехід до міста Тобольська тривав майже рік (ймовірно, до березня – квітня 1824 року). По прибутті Устима призначили на роботу на винокурний завод у місті Ялуторовськ. Попрацювавши три місяці, він здійснив невдалу втечу, після чого був переведений до мідяного заводу. Однак там затримався лише на тиждень, знову втік і попрямував на Поділля. Втеча Устима Карманюка могла статися в червні – липні 1824 року. Принаймні, за його показаннями в Летичівському повітовому суді у червні 1827 року з моменту втечі до прибуття в Київ минув рік. Тут Карманюк придбав пару коней з возом і певний час чумакував між Києвом і Бердичевом. Припускаємо, що до Києва він дістався не пізніше травня – червня 1825 року, бо з його свідчень, з моменту прибуття на Поділля минуло два роки.

У 1652 році 17 червня Богдан Хмельницький звернувся з листом до кам’янець-подільського магістрату та керівництва залоги з вимогою здати місто. Він писав, що це для городян обернеться меншим злом "бо ми, побачивши вашу схильність і покірливість, не проливатимемо вашої крові". Отримавши відмову Богдан Хмельницький розпочав наступ на місто. Та тривав він не довго. Річ у тому, що околиця Кам'янця через голод 1650 року та епідемію чуми була спустошена. Тому потрібного армії продовольства знайти було важко. Легенда розповідає, що козаки навіть воду пили зі Смотрича. Від річкової води вони стали хворіти. Тоді Гетьман промовив: "Я курники не люблю брати, тим паче польські. Інша справа - у чистому полі славу й волю здобувати". І відступив від міста. В цей час, на старій коняці прискакав хлопець і розповів, що бачив, як рано-вранці Божа Матір прихилилася до скелі, а там, де вона молилася, - джерело пробилося. Закликав козаків повертатися, що Божа Матір водою сили подвоїть. Проте Гетьман вирішив: "Ще не настав наш час".

17 червня 1981 року в межі міста Хмельницького включені села Книжківці й Ружична. До цього, протягом 1946–1962 років Ружична була районним центром Ружичнянського району (створеного замість Проскурівського району).

Перша писемна згадка про Книжківці пов'язана з родом магнатів Клечинських із Польщі, які володіли селом у XVI—XVII столітті. Спершу село мало назву «Книшківці», тому походження назви виводять від слова «книш».

В середині XVIII століття власником села став Адам Чарторийський. Однак у 1767 році він змушений був переїхати до Польщі, рятуючись від повстання гайдамаків під проводом Максима Залізняка. Під час придушення повстання загинуло багато мешканців села. У 1769-1770 роках Книжківці сильно постраждали від епідемії чуми і, як наслідок, життя в селі практично завмерло. Адам Чарторийський після повернення з Польщі був змушений закупити в сусідніх селах нових кріпаків.

Наприкінці XVIII століття Книжківці перейшли до володіння поміщика Мацея (Матвія) Христофоровича Журовського. Село продовжувало розвиватись — у 1821 році Журовський побудував на річці Кудрянці млин, у 1829 році було розпочато будівництво кам'яної церкви, яка, трохи перебудована, збереглась до наших днів.

Ружична - мікрорайон міста Хмельницького, розташований на південній околиці. Існує дві основні версії походження назви «Ружична». За першою з них, назва походить від староукраїнського слова «руга», «ружна земля» - так називались землі, які належали церкві.

За іншою версією, більш ймовірною, назва походить від польського слова «ружа», (троянда, шипшина). Перша писемна згадка про Ружичну датується 1540 роком, коли поселення перебувало у власності старовинного подільського роду Ярмолинських-Сутковських і ймовірно було передано Михайлу Підпилипському.

У XVIII столітті село перебуває у дідичному володінні графа Войцеха Мера, а згодом — у володінні шляхтичів Маліновських. Маліновські володіли селом до 1837 року, коли за участь у Польському повстанні 1830–1831 років Ружична була конфіскована, передана військовому відомству та перетворена на військове поселення.

У 1863 року мешканців Ружични переведено до розряду селян-власників (це означає, що вся земля, що належала колись поміщику, ставок та млин перейшли у власність селян). Протягом 1946–1962 років Ружична була районним центром Ружичнянського району (створеного замість Проскурівського району). У 1962 році райцентр перевели до міста Хмельницького.

Коротко про історичні події, які сталися цього дня у світі та Україні

  • 1672 – на старшинській раді поблизу Конотопа гетьманом Лівобережної України обрали Івана Самойловича. За підтримки московського війська за два роки він зумів здолати гетьманів Правобережжя Михайла Ханенка та Петра Дорошенка і став гетьманом «обох сторін Дніпра».
  • 1885 - до Нью-Йорка на борту французького пароплава "Isere" прибув дар французького народу Сполученим Штатам - статуя Свободи.
  • 1950 - чиказький хірург Річард Лоулер виконав першу операцію з пересадки нирки людині.

Цього дня народилися

  • 1704 – Джон Кей, британський інженер, винахідник «літаючого човника» до ткацького верстату (1733 рік).
  • 1818 – Шарль Гуно, французький композитор (Фауст, Сафо, Ромео і Джульєтта).
  • 1832 –Вільям Крукс, англійський хімік та фізик; відкривач явища сцинциляції, хімічного елементу талію, винахідних радіометра.
  • 1930 - народився Михайло Горинь, український політик і громадський діяч, дисидент і політв'язень радянських часів
     

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую