ye-logo.v1.2
27 Травня, 2019

Серед українців майже всі вміють читати…

Сергій ЄСЮНІН Історія 7507
Гравюра XVII ст.: дидаскал веде урок.
Гравюра XVII ст.: дидаскал веде урок.. Фото: з архіву

1 вересня – хвилюючий день для багатьох хмельничан. День знань відкриває новий навчальний рік для дітей, їхніх батьків, вчителів. Нині вже й важко згадати, коли зародилось шкільництво на наших землях, бо має воно багатовікову історію.

Дячківські та братські школи
Започаткування шкільної освіти на Поділлі зустрічаємо наприкінці XVI ст. Найбільш освіченим у той час було духовенство, під опікою якого й відкривались перші школи. Зазвичай школи організовувались при церквах, утримувались на кошти батьків. Приміщенням для школи, як правило, була кімната в будинку священика, зрідка окрема будівля. Вчителями були дяки, отож й школи такі часто називали «дяківськими». Наука в них починалась від семирічного віку, учні отримували елементарні знання з письма та арифметики, вивчали часослов, псалтир та церковний спів. Уроки розпочинались здебільшого о 7-й ранку, а вже об 11-й годині завершувалися, бо на дітей чекали вдома – допомагати по господарству. Рік, максимум два роки такого навчання – й ти людина освічена.
Якіснішу освіту давали так звані братські школи. В Україні понад чотири століття тому, при великих церквах у містах стали засновувати братства для взаємної допомоги, підтримання свого храму в належному вигляді. Братства відігравали важливу роль не лише в обороні православної віри, а й у поширенні освіти. Перше братство у нашому краї виникло при церкві Святої Трійці у Кам’янці-Подільському 1589 року, й тоді ж була заснована при ньому братська школа. Згодом подібні братства та школи з’явились в інших містах – у Сатанові, Меджибожі, Летичеві, Новокостянтинові, Полонному. Зразком для всіх братських шкіл нашого краю слугувала школа Львівського Успенського Братства, організована у 1586 р. Відомо, що навчання у ній починалося з оволодіння слов'янською граматикою, прищеплення навичок читання та письма, вивчення грецької мови. З другого року вивчалася латинська мова, знання якої давало змогу учням знайомитися з досягненнями західноєвропейської науки та літератури, а також поетика, риторика та музика, які мали важливе культурно-просвітнє значення. Після такої школи сміливо можна було їхати здобувати вищу освіту до Європи.
Академії Острозьких
Хоча, наприкінці XVI – на початку XVII ст. наші земляки мали можливість отримати пристойну освіту й не так далеко. У цей час на землях князя Костянтина Острозького – на Волині, відкриваються школи принципово нового типу – греко-слов'яно-латинські. В них слов’янські культурно-освітні традиції гармонійно поєднувалися з позитивними досягненнями західноєвропейської школи і науки того часу. Даний тип школи став визначальним у розвитку освіти на східно-слов'янських землях протягом тривалого часу. Першою навчальною установою такого типу стала Острозька вища школа, заснована близько 1576 р. вже згаданим діячем і меценатом української православної культури князем Костянтином Острозьким (1526-1608). Сучасники називали її «тримовним ліцеєм», бо навчали в ній трьох мов: грецької, церковно-слов'янської й латинської, інколи називали школу колегіумом, а ще – «Греко-слов'янською Академією». У 1599 році зустрічаємо згадки про існування подібної академії в іншому місті князів Острозьких – Старокостянтинові, яка теж утримувалась на князівські кошти. Щоправда, ця школа, на відміну від Острозької академії, була низжчого рівня. Тут був лише один дидаскал – так тоді називали учителів, а також два служебники – помічники дидаскала.
Проте, на початку XVIІ ст. академія Острозьких стала поступово занепадати. Причиною того було посилення національно-релігійного гніту після проголошення Брестської церковної унії та смерть її мецената Костянтина Острозького (1608 р.). Його послідовники, прийнявши католицизм, не були зацікавлені у продовженні діяльності шкіл, які були суто православними. У 1624 році в Острозі осіли єзуїти, які відкрили там свій колегіум, а академія припинила існування. Зникла школа й у Старокостянтинові.
З релігійним нахилом
Про католицькі школи - мова окрема. Виникати вони стали при чисельних кляшторах різноманітних монарших орденів (єзуїтів, кармелітів тощо), що масово прийшли на Поділля та Волинь на початку XVIІ ст. Особливо активно освітньою діяльністю зайнялися єзуїти – вони відкрили на Поділлі мережу шкіл (колегій), де навчалось багато дітей української шляхти та міщан. Мета єзуїтів полягала в тому, щоб зміцнити позиції католицизму, активізувати його вплив на маси за допомогою шкільної освіти. У 1608-1609 роках такі школи з’явились у Кам’янці, а згодом й в інших містах і містечках краю. Утримувалися католицькі школи на пожертви землевласників. Так, єзуїтський колегіум в Кам’янці було засновано завдяки магнатам Лянцкоронським, Калиновським і Язловецьким. Навчання проводилось протягом п’яти років: вивчали граматику, поетику, риторику, арифметику, геометрію, діалектику і музику. Мовою викладання була латина. Колегіум мав свою бібліотеку, друкарню, театр та навіть аптеку.
На початку XVII ст. набули поширення школи при протестантських громадах. Так, кальвіністи заснували свою академію у Панівцях (за 8 км від Кам’янця), социніани (аріані) – у Ляхівцях (нині – Білогір’я). Домінуюче місце в них відводилось латинській мові, якою велося навчання, а також риториці і діалектиці. Вчителі-протестанти вважали, що освіта для випускників їхніх шкіл потрібна передусім для того, аби вміти грамотно вести дискусії з католиками та православними, й поширювати своє вчення серед них. Але, до середини XVIІ ст. протестантські громади під натиском католицтва поступово зникають. Зникають й їхні школи.
Серед єврейських громад міст та містечок нашого краю був поширений власний тип шкіл – хедери та Талмуд-Тори. Навчання носило явно релігійний характер – діти посилено щодня вивчали Тору. Хоча елементарні знання – вміти читати та рахувати, тут теж давали.

Отож на Поділлі та Волині XVI –XVIIІ ст. при бажанні було де навчатись. Діяли початкові школи при церквах і монастирях, у містах та містечках, з’являлись вони в маєтках великих феодалів. Хоча освіта в більшості тодішніх навчальних закладах була низького рівня, але велика кількість дячківських та подібних до них шкіл давала можливість отримати елементарні знання багатьом українцям. До середини XVII ст. початкова освіта (парафіяльна) стала майже загальною в Україні. Як стверджував у 1654 році сирійський мандрівник Павло Алепський – серед українців «всі або майже всі вміють читати і знають порядок молитов і співів, навіть більшість їхніх жінок і дочок».
 

Читайте новини на нашому Телеграмі

Коментарі:

До теми

Популярні новини

Останні оголошення

Останні фото та відео