ye-logo.v1.2

„У мене два Володимири: вдома і на сцені”, –

Культура 2159

каже учасниця «Солодкої парочки», ведуча обласного телебачення Наталя Паляниця

Свого часу в Ризі проходив Міжнародний конкурс на кубок Аркадія Райкіна „Море сміху”. За весь час його існування звання лауреатів цього конкурсу отримали лише троє представників з України: „Кролики”, Вірка Сердючка і дует „Солодка парочка” з Хмельницького. Гумористичний дует у складі ведучої Хмельницького телебачення Наталі Паляниці та доцента Київського національного університету культури Володимира Павловського існує вже 20 років. За цей час вони стали лауреатами Міжнародного конкурсу гумору імені Остапа Бендера „1000 та жарт”, лауреатами Всеукраїнського фестивалю гумору та сатири „Всесміх”, переможцями Всеукраїнського конкурсу „Лауреат Нобельської премії”. Їх можна було побачити у популярних російських телепрограмах „Сміхопанорама”, „Умора”, „Смішні люди”, „Криве дзеркало”, та у вітчизняних – „Гарний настрій”, „Біла ворона”, „Ха-ха UA”. Сьогодні учасниця „Солодкої парочки” , телеведуча Наталя Паляниця – у нас в гостях.

– Пані Наталю, як Ви потрапили на сцену, адже, наскільки мені відомо, необхідну для цього освіту Ви отримали значно пізніше?
– Так, у сорок років. А щодо того, щоб стати актрисою чи, допустимо, працювати на телебаченні, то про це я ніколи не думала. Хоча мені це подобалося, і починаючи з п’ятого класу, впродовж чотирьох років, займалася в ляльковому театрі. А з де-в’ятого вже пішла в народний театр при Хмельницькому будинку культури.
Але це сприймала як хобі, і не більше, оскільки думала, що актриси, телеведучі мають бути стрункими, підтягнутими, а я такою ніколи не була. До того ж, мама чомусь бачила мене продавцем – тоді це було модно. Але доля повернула по-своєму.
... То був кінець радянських часів, самодіяльність занепадала, і в театрі залишилося кілька чоловік. І коли раніше ми ставили досить потужний матеріал: „Сотніков” Бикова, „До третіх півнів” Філатова, то згодом перейшли на гумористичні номери або уривочки з вистав.
Наш дует – режисера Володимира Павловського та Наталі Паляниці зародився в народному театрі, а перевірку проходив у колгоспах та на підприємствах. На одному з концертів у Хмельницькому нас побачив директор Хмельницької філармонії Анатолій Горпинчук і запропонував працювати у нього. Правда, мали ми всього три номери і „експлуатували” їх впродовж кількох років. Це – „Покусаний” Віктора Ардова, написаний ще в 1942 році, „Сімейна сцена” Ліона Ізмайлова та „Державний чоловік” Бернарда Шоу. Тоді ми не думали, що з часом з нас вийде гумористичний дует „Солодка парочка” – такий собі міні-театр, який складається з двох чоловік.
– І як ви потрапили на велику сцену?
– Вийшло так, що касета з нашим виступом потрапила до Євгена Петросяна. І вже через два тижні він запросив нас на „Сміхопанораму”. А потім – і на фестиваль Козьми Пруткова. На фінальному концерті ми представляли Україну і виступали там з тоді ще маловідомим Максимом Галкіним. З того часу й пішло – фестивалі, конкурси...
– Вас не запрошували в столицю?
– Так, Петросян пропонував перебратися в Москву, однак треба було рубати всі кінці, в першу чергу – це родини, але ні він, ні я не могли піти на такий крок. Так що все залишилося по-старому: я – в Хмельницькому, мій партнер Володимир Павловський – в Києві, але 10-12 концертів у місяць ми відпрацьовуємо. – Звідки така назва – „Солодка парочка”?
– Це просто. Дивакуваті дуети завжди називають солодкими. До того ж, коли ми збиралися їхати в Ригу на конкурс Аркадія Райкіна, нас фінансово підтримав директор кондитерської фабрики Василь Любовецький, який теж мав відношення до солодкого.
– Ви проводите багато часу з Володимиром Павловським. Чоловік Вас не ревнує?
– Всяке було. Але він знає мене давно, тому й вірить. З ним я познайомилася ще в будинку культури, коли він після армії прийшов у народний театр. Почалося з жартів на адресу один одного, хоча, як потім з’ясувалося, він мене переплутав з якоюсь дівчиною, а я на той час зустрічалася з іншим хлопцем.
Якось Володя запропонував провести мене, але я відмовила, бо мала йти в кіно зі своїм хлопцем. А він мені: „Я тобі десять квитків куплю, тільки не йди”.
Звичайно, я таки пішла в кіно, але коли повернулася додому, він чекав під будинком і вручив мені десять квитків на сеанс, який минув (ці квитки й досі зберігаються в сімейному архіві)... Ми вже 25 років разом.
Так що у мене два Володимири: вдома і на сцені. Але так вийшло, що мене більше бачать з Павловським, ніж з чоловіком. І коли мене з моїм Володимиром побачили разом у місті (ми йшли за ручку, – ми завжди так ходимо), то потім моїй мамі по секрету розповіли, що “бачили Наталку з коханцем”.

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую