“Мої вироби роз’їхалися по всій земній кулі”, –

Картини зі шкіри та солоного тіста, вишиті хрестиком та бісером, оздоблені власноруч виготовленими рамками, серветки та вибиті килимки по всій квартирі, ляльки з полімерної глини та солоного тіста, домовички, скринька з оригінальними прикрасами зі шкіри та бісеру - у домівці Людмили Данько майже все зроблено своїми руками. Справа в тому, що жінка все, за що б не бралася, робить з любов’ю та натхненням. Тому її вироби милують око та викликають чимало позитивних емоцій, і прикрашають оселі не тільки українців, але й колекціонерів оригінальних речей за кордоном.

Картини зі шкіри прикрашають інтер’єр піцерії в Чикаго
“Я намагаюся дати друге життя старим речам. Мені інколи здається, що вони живі, і дуже шкода їх викидати на смітник, – розповідає пані Людмила. – Тому-то і вигадую різні дрібнички, де використовую усі підручні матеріали. Працюю, зазвичай, за настроєм, бо творчість має бути вільною, а не вимушеною”.
Спочатку Людмила Данько виготовляла вироби для себе та друзів. З часом почали замовляти знайомі друзів, і пішло-поїхало. Кожен приводив за собою нових поціновувачів виробів ручної роботи. З часом експонатів накопичилося стільки, що у 2006 році в Нетішині пройшла перша персональна виставка майстрині, де було представлено понад 60 різнопланових робіт.
Першою технікою, якою оволоділа Людмила, була вишивка та вибивка. Майструвала дитячі подушечки на замовлення, килимки для кухні та ванної кімнати, згодом спробувала виготовляти покривала та ковдри з клаптиків. Долучила вишивку з бісеру. Вишиті бісером оригінальні браслети впізнають шанувальники її виробів. Їх залюбки носять модниці Нетішина та Рівного, навіть замовляють через Інтернет, де Людмила має свою мистецьку сторінку.
Йшов час. Людмила почала самотужки опановувати техніку обробки та виготовлення виробів зі шкіри: картин та різноманітних жіночих прикрас. Хоча працювати зі шкірою надзвичайно важко, проте вона підкорилася умілим рукам майстрині, яка не прогадала, обравши цей вид мистецтва. Нині дві картини прикрашають інтер’єр піцерії у далекому Чикаго, деякі знаходяться у приватних колекціях в Польщі, Росії, Прибалтиці, Чехії, Англії, Італії та багатьох інших, не кажучи вже про терени нашої держави. Історія мандрів досить проста: друзі чи знайомі приїздили до Рівного, де реалізовує свої вироби пані Людмила, купували їх для себе або на подарунки. Так і потрапляли авторські речі за кордон, у приватні колекції. Найбільша картина зі шкіри розміром 3х6,5 метра прикрашає квартиру її знайомих, трішки менша – 1,5х3 метри – знаходиться у помешканні мами.

“Ріпка” з солоного тіста припала до душі туркам
 Згодом і цього всього, що вміє Людмила Данько, виявилося недостатньо. І вона загорілася ідеєю працювати з солоним тістом. В умілих руках тісто почало перетворюватися на чудернацькі картини, ідеї яких мисткиня черпала з життя. Зокрема, з-під її рук “народився” другий склад “Віа Гри”, щирі усмішки викликають взяті з життя дивна парочка, де дружина значно вища за чоловіка, та молодик, котрий не може вибрати одну з двох дівчат, аби нарешті одружитися, весільні та компанійські мотиви тощо. Картини знайшли свою нішу серед шанувальників по всій Україні, чимало їх у рівненських колекціонерів, а  робота за мотивами казки “Ріпка” навіть помандрувала до Туреччини.
 Та й це не заспокоїло пані Людмилу. І вона опанувала нову техніку – вироби з полімерної глини. Та виготовляє вона з неї не прикраси, як це стало нині модним, а ляльки. Великим попитом користуються мініатюрні ляльки наречених та в національних українських костюмах. До того ж, кожна наступна лялька не схожа на попередню, бо має своє обличчя та виражену індивідуальність. Тому ви нізащо не придбаєте таку ж саму ляльку, яку бачили у знайомих, бо вона відрізнятиметься обов’язково.  
Людмила Миколаївна завжди у творчому пошуку. Свого часу робила навіть спроби лозо- та соломоплетіння, проте поки що справи не пішли. За словами майстрині, працює вона лише з тими матеріалами, які їй піддаються, з якими відчуває певний контакт.

“Завжди мріяла жити в лісі, серед звірів”
Людмила Данько народилася та певний час проживала на Київщині, у Прип’яті. Після Чорнобильської катастрофи сім’ю евакуювали до Нетішина. З дитинства Людмила полюбляє природу та все, що з нею пов’язане. “У лісі почуваюся, наче в себе вдома, — спокійно та невимушено. А в дитинстві взагалі мріяла про те, що колись житиму в будиночку серед тайги та диких звірів”, – ділиться Людмила Миколаївна. Любов до природи спонукала зайнятися фотографією. В домашньому архіві  Людмили – сотні фото природи у різних її проявах.
Пропрацювавши майже 20 років художником-оформлювачем в Нетішинському житлово-ко­мунальному об’єднанні, наразі знаходиться на біржі праці. Тому може більше уваги приділити творчості, адже вже не обмежена в часі.
 Мріє пані Людмила про старовинне гончарне коло, аби виготовляти різноманітні вироби з глини та відчувати дух старовини. Хтозна, можливо незабаром ми матимемо змогу купувати авторські гончарні вироби від Людмили Данько.