Перші стосунки і розчарування: у Хмельницькому презентували роман для всіх, хто був підлітком

До Хмельницького зі своїм дебютним романом завітала українська літературознавиця і журналістка Анастасія Левкова. А родом вона, до речі, зі Старокостянтинова, де й проживають її батьки. Та авторка презентувала не просто роман, а роман у щоденниках, які пише дівчина 14-18 років: спочатку – школярка в маленькому українському містечку, а потім – студентка київського вишу. Саме тому назва роману – «Старшокласниця. Першокурсниця». Анастасія Левкова зізналася, що частково його можна вважати автобіографічним. Попри це вона навмисне не вказувала назву міста, де проживала головна героїня, і назву вишу, де вона навчалася.

«Я описувала ті ситуації і переживання, які траплялися в підлітковому віці у всіх. І хотіла, щоб читач зі Світоводська Кіровоградської області, чи з Павлограда Дніпропетровської області, чи з будь-якого іншого міста, який візьме цю книгу, впізнав там себе», – поділилася Анастасія Левкова.

Так, у авторки вийшла світла і весела історія про дівчину Лілю у переламний період її життя: завершення школи та вступ в університет, адже у цьому віці відбувається стільки всього: кохання й «сотворення кумирів», перипетії взаємин із друзями та вчителями, розчарування – передусім у собі, але, врешті-решт, прийняття себе та інших такими, як вони є.

Анастасія Левкова розповіла, що роман був на 20% більшим, але вона скоротила його так, щоб залишилося все найцікавіше і найважливіше.

Ті, хто вже встиг причитати «Старшокласницю. Першокурсницю» відзначають, що Анастасія Левкова дуже добре прописала головну героїню. Адже на перших сторінках усі знайомляться із задиркуватою дівчинкою, яка вагається, чи вартий Безстужев того, щоб мити волосся на перше побачення із ним; дівчинку, яка не може дочекатися, коли нарешті закінчиться ця «незрозуміла» моно-вистава про Василя Стуса. А в кінці Ліля постає свідомою і освіченою студенткою, яка краще почитає «Московіаду» Андруховича, аніж піде на лекцію відомого американського політолога, поглядів якого не поділяє.

«Мені радили додати у роман якихось наркотиків. Я теж про це думала, але потім відмовилася, бо це не вписувалося в історію . Зараз є багато літератури, в якій порушуються проблеми розлучення батьків, наркотиків, раннього сексу… І це дуже добре. Та ми не можемо сказати, що в усіх підлітків розлучені батьки, що усі вживають наркотики, чи що всі живуть раннім статевим життям. Більшість все таки із більш-менш благополучних сімей. Тому в цій історії такого немає. У моєї знайомої, наприклад, перехідний вік протікав по-іншому: в неї були дуже негармонійні стосунки з батьками, що потім призвело до внутрішніх конфліктів вже з самою собою. Але вона казала мені, що ця книжка стала для неї терапією, бо разом з героїнею вона "прожила" все по-іншому», – поділилася Анастасія Левкова.

Також вона розповіла, що на презентації у Тернополі один хлопець взагалі сказав, що роман дозволив зрозуміти йому дівчачу психологію, усвідомити свою помилку з першою дівчиною, і чому вони так і не почали зустрічатися.

«Ось такі відгуки мені дуже цінні. Часом читачі прочитують більше, ніж я закладала, і це дуже круто», – зізналася Анастасія.

Анастасія Левкова написала роман легко і трохи більше як за півроку. Тому він вийшов таким же – легким, світлим і веселим.

Вона також розповіла, що хоч писала «Старшокласницю. Першокурсницю» для підлітків, аудиторія у нього сформувалася дуже доросла. Тому цей роман – для усіх, хто переживає зараз, або пам'ятає про колишні свої підліткові закоханості, шкільне життя, дружбу, вибір професії та все те, що супроводжує життя 14-18-річних.

«Цією книгою я хотіла донести підліткам кілька меседжів. Перший з них – про сродну працю, бо якщо ми щось справді любимо, то зможемо знайти, як цим заробити. Тому я вигадала одного героя, який почав професійно займатися перукарським мистецтвом, хоча в школі усі казали: що це він дуркує…, як це так, що вчиться в гімназії, а стане перукарем... Та й головна героїня змінює спеціальність з політології на "менш престижну" українську філологію. Але ж справа не в престижності, головне – щоб подобалося. А другий меседж – про підліткові закоханості і невдачі, які дуже драматично переживаються і здаються якоюсь трагедією. Я хотіла показати, що нічого страшного в цьому немає: з часом все затирається, перемелюється, і приходять нові любові, не менш красиві, хороші добрі і світлі», – поділилася Анастасія Левкова.

Цікавим є й те, що події, описані у романі, відбуваються на початку 2000-х років. Тож з роману можна ще й дізнатися, або згадати, як це – бути підлітком, коли ще не було соцмереж, мобільні телефони та комп’ютери вважалися розкішшю,коли музику слухали з магнітофонів, а фотографії робили на плівку. Про все це Лілія Мартинник написала у своїх щоденниках. 

Книгу, до речі, вже можна придбати у книгарнях Хмельницького.

Довідка: Анастасія Левкова – літературознавиця, журналістка. Арт-директорка мережі книгарень «Є», куратора проекту «Приватна урбаністика» на сайті «Тиждень.ua», редакторка відділу культури «Українського журналу» (Прага). Авторка колонок, статей (переважно про книжки та про міста), інтерв’ю (переважно з літературознавцями) у виданнях «Тиждень», «ТітАкцент», «УЖ» та ін.. Цікавиться імагологією (образами міст, країн, націй), питаннями колективної та індивідуальної пам’яті й забуття – про це й пише.