clear-dayclear-nightcloudyfogpartly-cloudy-daypartly-cloudy-nightrainsleetsnowthunderstormwind emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwaytSkypeWhatsappViberPhoneMail

Її робота – обіймати людей: Ольга Деркачова презентувала у Хмельницькому новий роман

«Літературне побачення за філіжанкою кави» відбулось у центральній бібліотеці  Хмельницького у рамках проекту «Літературний туризм».

«Літературне побачення за філіжанкою кави» відбулось у центральній бібліотеці Хмельницького у рамках проекту «Літературний туризм».. Фото: з архіву Ольги Деркачової

А також розповіла, чому її книгу «Коли прокинешся» не хотіли публікувати.

«Роман «Дім Терези» розповідає про події, що відбулись та відбуваються із мешканцями дому головної героїні, – каже Ольга. – Усі вони переживають не найкращі часи. Як от успішних весільний фотограф, який вирішив, що надалі фотографуватиме лише похоронні церемонії. Головна героїня роману, Тереза, працює обіймайликом. Її робота – обіймати людей, яким сумно та самьотньо».

«Літературне побачення за філіжанкою кави» відбулось у центральній бібліотеці Хмельницького у рамках проекту «Літературний туризм». Ольга– лауреат «Коронації Слова – 2015», доктор філологічних наук, професор кафедри педагогіки початкової освіти у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника.

«Ідея виникнення професії «обіймайлик» виникла у мене доволі випадково, – продовжує Ольга Деркачова. – Живу я поблизу лікарні для душевно хворих. Іноді доводиться бачити різні дивні випадки. Якось, коли я проходила повз лікарню, стала свідком, як молода дівчина б’ється в істериці. Кричить: «Я не хочу, я не буду!». Поряд з нею стоїть старша жінка, притримує таксі. Таксист на них лається, щоб швидше сідали в машину. Я підійшла ближче. Розуміла, що не варто запитували, чи я можу чимось допомогти, не варто викликати швидку. Адже, ймовірно, дівчина – пацієнт лікарні. Не придумала нічого мудрішого, аніж підійти до неї та обійняти. Ми простояли в міцних обіймах декілька хвилин. Її мати, яка стояла поруч, у мене запитала, чи я лікар. «Ні, – відповіла тоді я. – Гірше, я письменник». Дівчина скаржилась, що їй кололи дуже болючі уколи й вона повертатись у лікарню не хоче. Я їй сказала, що коли сильно болить, потім завжди стає краще. Головне дочекатись цього «краще». Ми розмовляли з нею певний час. Вона заспокоїлась. Я викликала їм таксі. Більше з цими людьми я не бачилась. Але, коли я піднімалась сходами у своєму домі, подумала, що якщо мені в університеті не продовжать контракт, я піду працювати на пів ставки обіймайликом».

На зустрічі з письменницею можна було придбати книги. Фото з архіву Ольги Деркачової.

Ольга розповіла і про майбутнє лауреата «Коронації Слова» та чому її коронаційна книга «Коли прокинешся» не одразу потрапила до читача, а також про сам роман: «Я мала надію, що за коронаційними романами видавництва у черзі стоять. Сходиш із подіуму, а тобі уже називають майбутній тираж твоєї книги. Раніше усе було справді так. Однак останні роки ситуація змінилась. Напевне, це тому, що авторів в Україні стало більше. Я відносила свій роман до декількох видавництв, однак усі вони відмовились. Схожа історія трапилась не лише зі мною. «Ви розумієте, ви коронаційна письменниця, а вони усі такі примітивні», – говорили мені. Також мені пропонували вирізати частину сюжету книги, а саме «прибрати кота», адже одним із головних героїв роману став кіт-філософ Любомир».

Коронаційний роман письменниці «Коли прокинишся» розповідає про дівчину, яка потрапила в автокатастрофу, в результаті якої впала в кому. Письменниця пригадує, що в дитинстві, коли мати читала їй «Сплячу красуню», вона завжди дивувалась, а хто ж міг зустріти сплячу красуню через сто років сну, адже до того часу померли усі, кого вона любила. Героїня мого роману проходить через схожу історію, тому що почуття тих, з ким вона жила до коми, охолонули.

«Другою проблемою піднятою у «Коли прокинишся» стала проблема заробітчанства, – каже Ольга. – У Івано-Франківській області часто трапляється, що дорослі люди виїжджають на заробітки за кордон, залишаючи сім’ю в Україні. Буває заробітки тривають по два-три, а то й по шість-сім років. Фактично, ці люди повертаються додому чужими. Найгірше, коли хтось з батьків залишає дитину віком шість-сім років, а повертається, коли дитині уже п’ятнадцять й більша частина її свідомого життя пройшла без повноцінної батьківської любові».

Андрій ЗАВЕРУХА.

Система Orphus
Помітили помилку в тексті? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter
Коментувати:
Коментарів - 0:

Популярні новини

Останні фото та відео




Архів новин

<<Жовтень 2018>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31