Ой, «Смереко»… Добре, що ти далеко

Відвідавши ресторанний комплекс, який знаходиться на виїзді з Хмельницького у напрямку Ярмолинець, одразу ж пригадали слова пісні у виконанні Гнатюка про смереку.

І «хатина» на краю (щоправда, не села), і справжні смереки заглядають у вікно кожного будиночка-вітальні, і дівчина в тій «хатині» є, і до самої «хатини» далеко. Однак, ознайомившись із територією всього комплексу, ми з подругою так і не змогли погодитися з автором відомої пісні і сказати: «Чарівна моя «Смереко».

ІНТЕР'ЄР
Прохолодне вранішнє повітря з ароматом хвої (у «Смереку» ми приїхали, коли було заледве по одинадцятій), вражало і зачаровувало нас. Тим більше, враховуючи теперішню спеку в місті з випарами бензину, порохнявою і подекуди нудотним запахом смажених пиріжків. А тут, за містом, серед співу пташок, у дерев'яних будиночках, літніх альтанках чи бенкетній залі, душа не просто відпочиває, а повністю відновлюється.

Однак згодом, коли, «відновлюючись душею», прогулюєшся територією комплексу, складається враження, що знаходишся у приватній господі. Вона, нібито, живе своїм, окремим від відпочиваючих, життям. Особливо, коли на очі потрапляють такі, здавалося б, дрібнички, як помийне відро, велика таця із замоченими для прання фартухами обслуговуючого персоналу, випрані домашні капці, які сохнуть на ґанку і некошена трава навколо.

Проте, всі недоліки компенсують ліс, прекрасна ароматерапія, віддаленість від міської метушні.
А ще – смачна кухня.

КУХНЯ
«Хорошої кави багато не буває», вирішили ми, і, перш ніж визначитися із наїдками, замовили дві порції смачної еспресо «Lavazza». А потім заходилися вивчати меню. Варто зазначити, що навіть зовнішній вигляд його був досить «апетитним». Всі сторінки меню оформлені у вигляді українських вишиваних рушників. Під враженням від «українського» ми вирішили не замовляти чогось заморського чи оригінального, а зупинитися на традиційних національних стравах: дерунах із грибами та мамализі зі шкварками і сиром. А доповнили все це салатами: грецьким і морським з креветками. І ми не прогадали. Все було смачним, щойно приготовленим і, що дуже важливо, порції виявилися чималенькими. Чи то був пізній сніданок, чи ранній обід – ми не визначились, але обійшлося «воно» нам у сімдесят шість гривень. І це при тому, що для нормального «попоїсти» нам із подругою вистачило б і половини з усього замовленого.
І хоча слів з пісні, як відомо, не викинеш, але рядок «Ти запала мені в серце, полонила мою душу» ми б замінили на «Ти, не те щоб особлива, просто смачно і красиво».