ye-logo.v1.2

Марія Ясіновська :«В опері провінції немаЄ»

Культура 5427
На ювілей до мами зібралися усі діти.Під час навчання в Донецькій державній консерваторії ім. Прокоф’єваРазом з ученицею Тетяною Борецькою.

Класика – мистецтво елітарне. Це колись академічне мистецтво було затребуваним, а зараз невибагливий глядач слухає зовсім інші речі.

Проте,  коли  на  сцені  з’являється  солістка Хмельницької  обласної  філармонії  та органного  залу  Марія  Ясіновська,  дивовижна співачка,  яка  співає  «душею  й  серцем»  і  володіє дивовижним  по  красі  та  тембру  звучання  голосом,
про  попсу  якось  забуваєш.  Саме  завдяки  цьому голосу  у  2009  році  вона  стала  першою  жінкою в  області,  яка  отримала  найвище  звання для  артиста  –  народної  артистки  України.

– Пані Маріє, останні кілька років були для Вас дуже вдалими. Розкажіть, що доброго сталося у Вас за цей час.
– Після того, як я отримала звання, мене запросили в Національний органний зал України, де проходили концерти, присвячені 100-річчю костелу святого Миколая. Взагалі, протягом останніх десяти років я – постійний гість цього  першого, як для органістів, залу в Україні. 
Протягом 15 років я була солісткою Свято-Покровського кафедрального собору. А в минулому році в Києво-Печерській лаврі, на фестивалі, присвяченому 2000-літтю Різдва Христового, співала соло до Діви Марії «Під твою милість». До речі, воно увійшло в число кращих творів лауреатів фестивалю, які були записані на диск.
У мене взагалі багато духовних програм. У тому числі – спільна програма із солістом Національного органного залу, лауреатом Міжнародного конкурсу Віталієм Чікіровим – «Аве Марія». Звичайно, не можу не згадати, що мені пощастило співати на одній сцені з народною артисткою України, нашою землячкою Ольгою Басистюк.
А ще наприкінці минулого року в Національній опері я співала разом з Володимиром Гришко. До речі, вже не вперше.
Ну, і дуже тішить мене те, що в минулому році моя учениця Тетяна Борецька закінчила Львівську консерваторію і вступила до Краківської музичної академії. Так що, можна сказати, мої учениці вже потрапили на європейські оперні сцени.

– А ще хотілося би почути про гастролі, на які Ви їздили минулої осені.
– Так, за підтримки голови облдержадміністрації Василя Ядухи були виділені кошти, і ми їздили в Чернівці, Львів, Рівне і Вінницю, де в костелах під органну музику виконували твори, які писалися для католицьких служб. У Львові, наприклад, у Соборі Марії Магдалени. 
Особливо вразив фестиваль «Буковинський  листопад», який проходив у Чернівцях на честь 70-річчя утворення Чернівецької області та 70-річчя заснування Чернівецької обласної філармонії. У відкритті фестивалю брали участь виконавці світового оперного мистецтва: солістка Мілан­ського театру «Ла Скала» Даніелла Скілаччі, солісти «Великого театру» Росії Павло Валужин, Маріїнського театру із Санкт-Петербурга Василь Герело.
Тому оперні виконавці завжди повинні бути на рівні виконавців світового рівня, як то Міланського театру «Ла Скала», з якими нам пощастило виступати на одній сцені. Я, навіть, коли була в Італії, не мала можливості потрапити туди чи заспівати зі співаками такого рівня.
І я завжди повинна бути готова, адже я представляю свою філармонію, своє місто, а за кордоном – Україну. От сьогодні до нас приїздить делегація з Фінляндії, і ввечері ми разом з ними даватимемо концерт в органному залі. То що, ми маємо показати провінційний рівень? Ні, звичайно, адже в опері провінції немає. Оперну музику треба співати якісно, незалежно від того, чи ви в Мілані, чи в Хмельницькому…

– У Вас є багато пісень, написаних спеціально для Вас Анатолієм  Горчинським.
– Якось, співаючи на одному з концертів, у якому брав участь і Анатолій Аркадійович, повернувши голову, побачила, що він в кулісах стоїть і слухає. Звісно, мені було приємно, бо як і усі, чула його «Мамину черешню», і як і всі, плакала. Взагалі, вважаю, що ця пісня настільки хвилююча, що хоч би  вона була в Анатолія Аркадійовича одна, він би нею показав, наскільки душевно можна висловити подяку мамі.
Отож відспівала, пішла за куліси, а він підходить і каже: «Пані Маріє, чи не хотіли б Ви співати мої пісні?». Я так образилася! Кажу: «Я естраду не співаю». А сама думаю: «Невже він не розуміє, що я, класична співачка, не  буду співати такі пісні». Потім, через якийсь час Анатолій Аркадійович знову  приїхав до Хмельницького і через управління культури мене запросили зустрітися з ним. Відмовити, звичайно, я не могла, і коли послухала його «Солов’їний спів», «Вальс, вальс, вальс», «Нас поєднає вальс» та інші прекрасні пісні, які він написав для мене, зрозуміла, що було б великою помилкою, якби я з ним не зустрілася. І сьогодні навіть страшно подумати,  що я могла втратити такий шанс, думаючи, що він запропонує мені естрадні пісні.

– Вас з самого початку цікавив лише оперний спів?
– Так, адже я закінчила Донецьку державну консерваторію імені Прокоф’єва. І маю три кваліфікації: оперний, камерний співак і викладач. І нині, окрім того, що співаю, даю ще уроки постановки голосу.
Чому саме оперний спів? Можливо, тому, що родом з Тернопільської області і пишаюся тим, що є землячкою найславетнішої української співачки Соломії Крушельницької, яка співала в кращих оперних театрах світу. 
Її рівня сьогодні так ніхто й не досягнув.
Ще однією причиною моєї любові до академічного співу було те, що мій тато Іван Іванович та мама Ганна Гнатівна прекрасно співали і передали любов до співу й мені. Тата вже сім років як немає, а мама й досі співає в церковному хорі. А в церкві академічний спів, і я його чула змалечку. Перша пісня, якої навчила мене мама, – «Ой, не світи, місяченьку», – досить непроста, з неї починають уроки академічного вокалу в музичному училищі.

– Як і у всякої талановитої співачки у Вас, без  сумніву, безліч шанувальників? У кожного виконавця є цікава історія, пов’язана саме з такими глядачами…
– Аякже! В мене був шанувальник, який ходив на всі мої концерти, дарував квіти, ставав на коліна і цілував кінчик сукні. І якось на концерті, присвяченому творчості Пушкіна, після мого виступу він вибіг на сцену і каже в мікрофон: «Пані Маріє, Пушкін присвячував свої вірші Наталії Гончаровій. А я написав вірша Вам». І почав читати... Які то були вірші не знаю, бо мало не знепритом­ніла.

– А як Ви відпочиваєте? Чи у Вас немає на це часу?
–  Можна сказати, що немає. Я обожнюю тварин, але не маю їх, бо відповідальна. Тому не хочу, щоб мій улюбленець сидів удома сам, голодний і недоглянутий. А в дворі тваринок, які там живуть, ніколи не забуваю почастувати смачненьким.
На книги теж немає часу, хіба що після концерту іноді дивлюся кіно, де не треба думати, хвилюватися, і де знаю, чим усе закінчиться.
На фітнес часу я також не маю. Проте намагаюся тримати форму, і коли з’являються зайві кілограми, добре подумаю, чи варто з’їсти шоколадні цукерки, чи, може, вже не варто. А ще я ніколи не їм морозива, мені навіть сік в мікрохвильовці  підігрівають.
Зате, я дуже люблю готувати, і в мене це гарно виходить. У нас на Західній Україні взагалі дуже смачно готують. Коли на Різдво приїжджаю до мами, ми готуємо всі страви, які мають бути на святій вечері: борщ з грибами, вареники з капустою, кутю… Потім з мамою йдемо до храму, а потім, після служби, виставляємо на стіл справді царське вгощення: запечене м'ясо, ковбаси, шинку… Так само готуємось і на Великдень.
У нас в родині всі віруючі, а двоє моїх племінників – священики. Отець Ростислав, протодиякон Хмельницького кафедрального собору, служить разом з владикою Антонієм, і має прекрасний бас.
Отець Віталій є настоятелем православного храму в Летичеві.

– Кожен, хто бачив Вас на сцені, не міг не помітити Ваш розкішний гардероб. Ви шиєте сукні на замовлення?
– Так, усі мої сукні пошиті модельєром салону «Асторія» Наталею Стиран. У мене справді дуже багато суконь, і знайомі навіть жартують, що спочатку їде авто з Марією, а за нею – фура з її сукнями.
Всі вони ручної роботи, є одна, на якій нашиті тисячі камінчиків  Сваровських. Кожна сукня має назву, остання з них – «Чорний діамант» – чорна сукня, розшита чорним бісером, який на сцені переливається. Є ще у мене укра­їнський костюм з домотканої тканини, вишитий  бісером. Йому понад 100 років і важить він понад 10 кілограмів.

– Багато відомих людей кажуть, що без своєї половинки нічого не досягли б. Поряд з Вами є така людина?
– Я ніколи самотньою не була, але родини в мене немає. І живу так, що якщо сама не зроблю, то за мене цього не зробить ніхто. Тому навчилася жити в дисципліні, нічого не відкладати на потім, і не займатися тим, що заважало би творчості. Якби Бог благословив мене зустріти чоловіка, який оцінив би мене і те, що я роблю, який  дихав би зі мною одним повітрям, я була б щаслива і дякувала би йому за те, що дав мені другу половинку. А так дякую  за те, що дав можливість славити його в найкращих храмах України і світу.
Я взагалі по життю весела, а коли, буває, защемить, згадую пісню, якої ще маленькою мене навчила мама:
Ой, не світи, місяченьку, Не світи нікому. Тільки світи миленькому, Як іде додому…».

 

Коментарі:

До теми

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення

Робота для вас

  Так  Ні, дякую