Хмельницьке мистецтво на продаж

«Москва без храму святого Юрія, як квартира без картини» –
після цих слів Рональда Рейгана, який на початку 90-х років приїхав до Москви і вголос поділився своїми враженнями від екскурсії білокам’яною, у столиці тоді ще Радянського Союзу почався справжній картинний бум. Тодішня преса писала, нібито у всіх московських крамницях за три дні «змели» усі більш-менш пристойні картини, які до того часу роками припадали пилом на полицях. Коли розпочався картинний бум у Хмельницькому достеменно сказати не береться ніхто, а от про його закінчення у 2008 році в один голос твердять і художники, і галеристи з постійними клієнтами. Власники крамниць і галерей бідкаються, мовляв: люди купують твори мистецтва тоді, коли мають що попоїсти, у що вдягнутися і нормальні умови для життя. Хоча з останнім погоджуються не всі, художники кажуть, що серед постійних клієнтів є ті, хто дилему меблі-картина вирішує на користь останньої, незалежно від її ціни, але таких небагато.

«Говорити про ціну на картини – це некоректно»
З неприхованим роздратуванням у голосі заявила мені пані у художній галереї-студії на Проскурівській, коли я насмілилася запитати, чи купують зараз твори мистецтва, скільки коштують картини у її галереї-майстерні та чому хмельничани надають перевагу при, нехай і не частій, купівлі картин – ціні, власним уподобанням чи все ж таки імені майстра. «У галереї я спілкуюся з людьми не про ціни на мистецтво, а про живопис, майстрів і високі матерії. Адже маленька картина може коштувати три тисячі гривень, а велика – тисячу. Проте купівля у мистецтві – це вторинне», – незадоволена моїми приземленими питаннями сухо відрізала пані-галерист. Отож, якщо вам кортить просто поговорити, то ласкаво просимо в галерею-студію.
«Кожен художник – це окрема химера»
У магазині «Мистецтво», що поряд із галереєю, власниця і продавець в одній особі Світлана Фоміна розповіла про все, що стосується мистецтва: напрямки, ціну, бренди, покупців… «Є серед хмельницьких художників ті, про чиї картини часто запитують, але вони, на жаль, не здають їх на продаж тому, що просто не мають. Художники «вдарилися» у мистецтво на замовлення і малюють те, за що платять реальні кошти і не малі», – розповідає Світлана Миколаївна, паралельно продаючи крам майбутнім художникам, учням школи мистецтв. Часто, за її словами, цікавляться роботами Андрія Ісаєва, Олени та Ігоря Скорупських, Олександра Антонюка, Олега Демко та інших. Серед усіх лише двоє останніх представлені в галереї: у кожного по кілька картин, які одразу можна впізнати за особливим почерком майстрів. Проте ціни на свої роботи кожен майстер встановлює, керуючись лише своєю, іноді незрозумілою логікою. Якщо одну зі своїх найбільших (із тих, що представлені в галереї) картин Антонюк оцінив у майже сім тисяч гривень, то його колега К. за свою, на кілька сантиметрів більшу із зображеними двома рибками на червоному фоні «заправив» аж п'ятнадцять тисяч. І хоча картина вже давненько висить у галереї, автор знижувати ціну не збирається, каже, що краще забере додому, ніж продасть дешевше, мовляв, аж надто вона йому прийшлася до душі, щоб віддавати за безцінь. «Хоча, коли людина справді купує картину і просить знижку, то автори у більшості випадків йдуть на поступки, – зауважує Світлана Миколаївна, – іноді художники знижують ціну на кругленьку суму».
Вже на виході з крамниці поважний чоловік, який довго розглядав картини і став випадковим свідком нашої з продавцем розмови, зауважив, що раніше він теж купував картини і собі й на подарунки, але останнім часом на мистецтво не вистачає коштів. Проте, каже, що за всі роки зрозумів єдине, що «кожен художник, то окрема химера з інопланетними тарганами в голові».
«Креатив, модерн і абстракція – не для відпочинку»
У арт-галереї «Ренесанс» поєднані виставкова зала і крамниця, такий собі «рай для душі». Власники і працівники частенько влаштовують виставки картин, скульптур і навіть фотовиставки. «У нас представлені картини більшості хмельницьких художників, котрі виставляли у нас свої роботи і кілька обов’язково залишали на продаж», – каже працівниця галереї пані Вікторія. У галереї й справді можна, якщо й не придбати, то хоча б помилуватися картинами того ж Олександра Антонюка, Федіра Куркчі, Олега Демка, Олени Скорупської та батіками Надії Борецької. Пані Вікторія, як і її колега із магазину «Мистецтво», каже, що попит на картини різко впав у 2008 році. «До кризи у нас майже щодня продавалися картини, іноді по кілька штук, – згадує пані Вікторія. – А тепер, коли людям не вистачає на життя, то картини й поготів ніхто не купуватиме». Хоча додає, що нині покупці спочатку підбирають картину до інтер’єру, а вже потім цікавляться автором. Але таких одиниці. Якщо ж трапляється, що обирають на подарунок, то про автора ніхто й не запитує. Зазвичай цікавляться лише ціною, щоб «влізти» у зібрану суму. «Складне авторське мистецтво майже не продається, бо його потрібно розуміти, – зізнається галерист. – Зазвичай купують пейзажі, квіти, рідше види міста, щоб дивитися на картину і не «ламати голову», а просто відпочивати. А креатив, модерн і абстракція якось, погодьтеся, не дуже цьому сприяють». Скульптури ж, яких у «Ренесансі» теж чималий вибір, купують навіть менше ніж картини.
Сніг, портрет і «творчий повтор» у подарунок
«Постійні клієнти, чи краще сказати поціновувачі творчості нашої сім’ї, наші картини у галереях чи крамницях не купують, – стверджує Олена Скорупська. – Кожен із них знає, де і як нас знайти, зробити замовлення чи просто подивитися картини. Більшість клієнтів замовляють картини у подарунок, буває що для себе особисто». Олена Василівна каже, що серед її постійних клієнтів чимало тих, хто мешкає за кордоном, і вони замовляють пейзажі Хмельницького, картини з українською тематикою. Одного разу знайомі замовили снігові пейзажі друзям у Ізраїль, бо вони там давно снігу не бачили. Також, за її словами, останнім часом багато замовляють портретів: на день народження, річницю весілля, чи просто у подарунок. Не секрет, що картина, замовлена безпосередньо у художника обійдеться значно дешевше, ніж куплена у галереї. Погоджується з колегою і Олександр Антонюк. Каже, що кожен художник сам встановлює ціну і знижку, яку він може зробити. «Серед моїх клієнтів є постійні, які хоча б раз на рік купують мої твори – зізнається Олександр. – Часто замовляють картини, які вже продані, просять повторити або змінити окремі елементи чи персонажів». Пейзажів і портретів Олександр не малює, каже, що має свій стиль, який йому подобається і за яким його картини упізнавані серед усіх інших. Хоча, додає, якщо замовляють, то може виконати, але таке трапляється вкрай рідко. Чимало клієнтів Олександра проживають за кордоном і замовлення роблять через Інтернет. Художник стверджує, що невдоволених не було, адже його роботи знають далеко за межами країни.