У Хмельницькому навчають колядок, які співали на Поділлі наші пращури

У Хмельницькому обласному художньому музеї триває курс із вивчення колядок і щедрівок. У межах кількох занять учасники знайомляться з особливостями подільського співу та різдвяними звичаями, які побутували в селах області.

Заняття проводить учасниця фольклорного гурту «Ладовиці» Катерина Д'яконова. Журналістка сайту «Є ye.ua» відвідала одне із занять курсу.

Під час зустрічей Катерина розповідає про походження колядок, пояснює особливості традиційної манери співу та вчить учасників чути й відчувати власний голос.

За її словами, загалом курс складається з п'яти занять. За цей час усі вивчають кілька колядок і щедрівок на давні мелодії, слухають архівні записи зі співами старших людей та дізнаються, які різдвяні традиції зберігалися, а які змінилися з часом.

«Цього достатньо, щоб ознайомитися, відчути і потім уже в родині або гуртом ходити колядувати та щедрувати», - пояснює фольклористка.

Курс складається з п'яти занять. За цей час усі вивчають кілька колядок і щедрівок

Під час занять Катерина вмикає автентичні записи: співи старших людей, які збереглися під час фольклорних експедицій, аби учасники могли почути, як ці колядки звучали колись.

«Колядка – це обрядова пісня зі стверджувальним характером. Усе, що в ній промовляється, має збутися», - пояснює вона.

Разом із піснями оживають і традиції. За її словами, колись колядували після Святої вечері або 7 січня після ранкової служби. Ходили окремими гуртами: хлопці, дівчата, чоловіки. Нині ж колядують усі разом.

Під час зустрічей Катерина розповідає про походження колядок та пояснює особливості традиційної манери співу

Також під час заняття Катерина розповіла і про обряд водіння «базини», себто «Кози». в селі Смотрич - символу року, що минає і народжується знову.

«Десь це було театралізоване дійство, десь – короткий обряд. Коза «вмирала» і «оживала», аби принести добробут у новому році», - пояснює жінка.

І додає, що важливе місце на Різдво займав і дідух – перший сніп, зрізаний ще влітку. Над ним колядували, а після свят спалювали. Попіл розсипали біля плодових дерев «щоб родило».

«У деяких селах його називали не дідухом, а околотом. Але сенс був той самий», - додає Катерина.

Важливе місце на Різдво займав і дідух – перший сніп, зрізаний ще влітку

Чимало традицій перервав радянський час. Як пригадує одна з учасниць курсу, за спогадами її мами, колядувати дозволяли лише дітям, бо дорослих могли покарати.

«Вчителі стояли, виглядали, хто і куди пішов. Узимку ще було не так, бо холодно, а от на Великдень – агітація була страшна», - пригадує вона слова своєї мами.

Та попри заборони фольклор вижив до нашого часу, адже був частиною щоденного життя.

«Раніше фольклор не вивчали – ним жили. Співали, коли вишивали, прибирали, сапали буряки… Тому він зберігся і до нині», - каже Катерина Д'яконова.

У межах кількох занять учасники знайомляться з особливостями подільського співу

Читайте також: Капусняк із затиркою, випічка «Трійця» і не тільки: які кулінарні та обрядові традиції поповнили культурну спадщину Хмельниччини