ДідУх, околот і Коза: як святкували Різдво на Чемеровеччині багато років тому

Сьогодні багато різдвяних традицій у селах Чемеровеччини збереглися лише у спогадах старших поколінь та записах етнографів.

Про те, як святкували Різдво наші предки, сайту «Є ye.ua» розповів Андрій Крищук, учасник фольклорного гурту «Ладовиці», який багато років досліджує народні звичаї.

За його словами, різдвяний цикл починався задовго до Святвечора, зі строгого посту, якого дотримувалися дуже ретельно.

«Різдву передував Різдвяний піст, якого дуже строго дотримувалися. Колядувати, згідно з традицією, починали після Введення у храм Пресвятої Богородиці, а вже масово співати колядки – після Варвари та Миколая», - розповідає Андрій Крищук.

Готуючи хату до Різдва, у багатьох селах не знали традиції дідуха у звичному для нас вигляді.

«Казали дідУх – це було сіно, яке вносили до хати і стелили на долівку. Воно лежало або до Водохреща, або лише три дні свят», - пояснює дослідник.

Після завершення свят це сіно не просто викидали, а спалювали за воротами

«Сіно викладали у формі хреста і спалювали, співаючи колядки», - додає він.

У деяких селах, зокрема в Кугаївцях, побутувала ще одна цікава традиція - «околот».

«Це був звичайний сніп з колосків, перев'язаний перевеслом, без прикрас. Його називали «околот». Зараз ця традиція вже відійшла, але старші люди добре її пам'ятають», - каже Андрій Крищук.

Колядували раніше переважно гуртом і цілий день: від ранку до вечора.

«Ходили колядувати здебільшого старші жінки й чоловіки. Вони мали за день пройти всю вулицю. Такий був звичай», - згадує співрозмовник.

Також на Старий Новий рік у деяких селах водили Козу.

«Ближче до Смотрича водили Козу, а ближче до Збруча – Маланку. Була дерев'яна маска з рогами, з бородою, вивернутий кожух. Якщо Козу не пускали до хати, вона могла бешкетувати. Бабусі згадували, що навіть вікна били», - пригадує Андрій.

Ближче до Смотрича водили Козу, а ближче до Збруча – Маланку. Фото: ілюстративне, УНІАН

Святвечірній стіл також не завжди складався з символічних дванадцяти страв.

«12 страв – це дуже локально. Готували стільки, скільки могли собі дозволити. Якщо родина була багатша, то було більше страв, якщо ні – менше», - пояснює він.

Основою святкової вечері була кутя.

«На Святвечір кутя була проста: варена пшениця з водою та цукром чи медом, інколи на узварі. А вже на щедрий вечір вона була «щедрою»: з маком, горіхами, родзинками, навіть халвою чи цукерками», - розповідає Андрій Крищук.

На Святвечір основою святкової вечері була кутя. Фото: ілюстративне, istockphoto.com

Попри те, що сьогодні багато традицій зникають, їх ще можна почути з уст тих, хто пам'ятає різдвяні обряди не з книжок, а з власного дитинства.

«Я ще ходив і колядувати, і щедрувати, і засівати на Новий рік. Засівання було обов'язковим по сусідах, по родичах. Це була частина мого життя», - підсумовує Андрій Крищук.

Читайте також: «Дідух до хати – біда з хати»: хмельницька майстриня пояснила значення різдвяного снопа

Маначинські лежні – традиційна страва, яку готують на Святвечір у селі на Волочищині