Дорослі ігри в аплікацію

До майстерні Оксани дорогу перекриває величезний пес. «Страшний» бульдог недовірливо обнюхує тебе, починає махати хвостом та запускає до майстерні (виявилося, що собаку «звільнили» з міліцейської роботи за «неприродну»  цій породі  доброту). Нині пес охороняє те місце, де народжуються сувеніри, які ми звикли називати «оберегами» та дарувати один одному на весілля, дні народження та інші свята. Звісно, якщо хочемо подарувати, як мінімум, корисну річ… А вони, за словами Оксани, користь дають неймовірну. Скажімо, повішав ти домовика над дверима, а він уже охороняє від злих духів – він господар цієї хати… 
 
Вишиванки з Китаю
Проте, у майстерні господині, яка заповнена українськими численними оберегами та домовими, що, інколи, сягають розміру дорослої людини, нині часто звучить  слово, яке для пересічного хмельничанина незнайоме  –  декупаж. Що це  таке? «Декупаж походить від французького дієслова decouper (вирізати) – це вид аплікації, – розповідає Оксана. – Для декупажа використовуються серветки: спеціальні або столові з гарним малюнком. Перші – нині продаються в будь-якому магазині для творчості. Мета декупажа – добитися ефекту намальованої картини на предметі, який ми декоруємо. Поверхня може бути не тільки твердою (порцеляна, скло, дерево, кераміка, пластмаса), підійде навіть тканина. У цьому й уся принадність декупажа – поле фантазії не обмежене».
Щоправда, зізнається майстриня, техніку декупажа вона опанувала зовсім нещодавно. Займаються ним лише вона та її мама, власник сувенірної майстерні. Широкому загалу свої роботи мати та донька продемонстрували також нещодавно – на виставці-розпродажу, який було влаштовано в рамках дня народження Хмельницького. Тоді на поличках, облаштованих у самісінькому центрі Хмельницького, можна було придбати зроблені під старовину ексклюзивні тарілки, шкатулки, предмети домашнього вжитку.  Проте, у самій майстерні усього розмаїття витворів нині не побачити – більшість зразків, кожний з яких неповторний та існує лише в одному екземплярі, було відправлено в українські сувенірні крамниці. Оксана зізнається, що особливою популярністю серед широкого загалу населення ці витвори мистецтва поки не користуються: «По-перше, ручна робота – це вже свідчення того, що сувенір буде коштувати чимало. По-друге, з настанням кризи українці все менше і менше купують речі для естетичного задоволення». Твердить майстриня й про китайську конкуренцію. За її словами, жителі Піднебесної нині навчилися штампувати доволі якісні сувеніри за українськими мотивами. А на ринках того ж Закарпаття все частіше можна знайти саме китайські вишиванки, які в декілька разів дешевші за ті, котрі вручну вишивають гуцульські майстрині.

Кухонна дошка як витвір мистецтва
Хоча, нині саме на декупаж Оксана робить ставку. У сувенірному бізнесі вона, економіст за освітою, вже 11 років. Каже, що після закінчення вузу банально не могла знайти роботу, тому й почала займатися разом з мамою рукоділлям. Потім взяли кредит та відкрили невеличку майстерню. Цікаво, що жодна з їхніх працівниць з мистецтвом не мали нічого спільного. Тому усі техніки, які нині використовують у роботі, вивчали з нуля.
Так само з нуля Оксана зайнялася декупажем. «Взагалі, моя основна робота – це материнство. Вже декілька років я знаходжусь в декреті. Проте, руки самі тягнулися до творчості. Залізла в Інтернет. Побачила роботи, зроблені в техніці декупаж. І вони одразу мене зачарували. Особливо той момент, що завдяки декупажу ти даєш друге життя старим речам та можеш перетворити, скажімо, банальну дерев’яну кухонну дошку на витвір мистецтва. Взагалі, основний  час для декупажа у мене ніч та той час, коли спить моя дитина. Вдень я можу займатися роботою, яка не вимагає зосередженості».

Недешеве хобі
Спеціальні ґрунтовки, лаки, клей і, навіть, серветки з оригінальним малюнком Оксана замовляє в Києві. Проте, каже майстриня, витрачені гроші та час себе виправдовують. Принаймні, заздалегідь знаєш, що в результаті ти отримаєш щось неповторне. В принципі, як і ідеї, котрі в майстрині завжди різні.
«Ідеї я шукаю усюди. Наприклад, зазираю в Інтернет та дивлюсь роботи закордонних митців. Буває, читаю книжки дитині, зацікавлює кольорова гама ілюстрацій. Переглядаю оригінальні серветки в магазинах. Буває, на ідею наштовхує сама заготовка».
За словами майстрині, передбачити, скільки часу піде на створення тієї чи іншої роботи, неможливо. Наприклад, для того, щоб створити неповторну кухонну дошку, може піти десь три дні. А над складними витворами доводиться «пітніти» тижнями. Зараз пані Оксана готується до виставки, яка у листопаді відбудеться у Хмельницькій торгово-промисловій палаті.
«Головне, – каже Оксана, – займаючись декупажем, не намагатися одразу хапатися до заготовки та починати її обробляти. Не потрібно усе робити нашвидкуруч. Спочатку необхідно подумати, яким повинен бути кінцевий результат, для чого ти його робиш чи для кого». Лише після цього, радить майстриня, можна розпочинати чаклувати за допомогою цікавої техніки декупаж.