ye-logo.v1.2
26 Вересня, 2020

Тридцять відвідувачів та десятихвилинний обід

1014

таким є робочий день державного чиновника Миколи Дерикота

Без держслужбовців не обходиться жодна країна у світі. Вони працюють у різних галузях і службах державного апарату і наділені певними повноваженнями та владою. В силу індивідуальних якостей людини, будь-яка особа може працювати дуже добре і сумлінно, добре і не зовсім сумлінно, середньо, і, що там гріха таїти, погано… Першого заступника голови Хмельницької ОДА Миколу Дерикота можна назвати новачком в обласній адміністрації, – два з половиною роки це невеликий термін. Проте серед заступників голови адміністрації він старожил, оскільки єдиний, хто зберіг своє крісло після зміни влади. Отож, хто, як не він, знає всі секрети роботи обласної влади, тому кореспонденти газети «Є Поділля» і вирішили на один день піти до нього «в помічники». З восьмої ранку і до… Прийшовши за п’ять хвилин до початку робочого дня, ми дізналися, що Микола Васильович вже більше години на роботі, оскільки, за його словами, до дев’ятої має ознайомитися зі всіма справами, переглянути документи, «тому що після дев’ятої часу на це вже не буде». Справді, не встигли ми переговорити, як до кабінету почали заходити його підлеглі: керівники управлінь та відділів структур, які він курирує. «Так ми щотижня аналізуємо те, що зробили за попередній, і плануємо роботу на наступний», – пояснив господар кабінету. Після закінчення двогодинного випробування проблемами області запитую в Миколи Васильовича: «Як Ви витримуєте усе це? Це ж так марудно!». «Чому ж, мені дуже цікаво. А як інакше скоординувати дії усіх управлінь та служб? Крім того, я зобов’язаний бути в курсі того, чим живе область». Далі, без будь-якого перепочинку, починається прийом громадян. Зайшов перший відвідувач. І почалося... Люди йшли один за одним. На перший погляд, це нудне заняття вже дуже скоро мене захоплює. Тут можна почути таке! Скаржаться на начальника-самодура, на сусідів, які «вкрали половину городу», на голову районної адміністрації, який «не захотів допомогти», звертаються з проханням вивезти сміття з двору... З чим тільки держслужбовцю не доводиться стикатися в прийомні дні! За день в кабінеті першого заступника голови ОДА буває близько 30 відвідувачів, і потрібно розібратися в кожній справі. «Адже людям далі вже скаржитися нікуди, – каже Микола Васильович, – часто чиновники на місцях допомогти не можуть, чи не хочуть». І він не лукавить. Про те, що саме ця людина допоможе завжди, мешканці області знають добре, тому й у дні прийому під його дверима збирається чималенька черга. Ще мене здивувало те, що на прийом до пана Дерикота досить просто потрапити. Для цього достатньо тільки прийти. Він не від- правив жодної людини, і спілкувався з відвідувачами навіть тоді, коли прийом закінчився. «Мої двері завжди відкриті, я готовий прийняти будь-кого. Це ж стосується і моїх підлеглих. Адже простіше вирішити питання напряму, ніж зав'язувати бюрокра- тичну переписку», – каже Микола Васильович. Обід за розкладом? Наплив відвідувачів, нарешті, припинився, і я йду на обід. Господар кабінету залишився, – на перекус у нього було всього 10 хвилин, а за цей час навіть до їдальні не дійдеш. «Проблем з підтопленнями багато, так що обідати ніколи», – пояснює він. Хоча, і це не є причиною символічного обіду, адже такий «порядок денний» для нього вже давно став звичним. «Я би ще сидів, – ділиться сокровенним Микола Васильо- вич, – але ж і відпочити потрібно. І завтра я повинен знову працювати, а не дрімати весь день, дивля- чись на годинника». До кінця робочого дня (а він, зазвичай, триває до восьмої вечора), скажу чесно, не досиділа. Терпіння не вистачило. Плентаючись додому після доволі важкого і марудного (як для мене) дня, подумалось, – напевно, бути заступником губернатора і непогано, але після всього зробленого і вислуханого повертатися кожен раз додому ледь не вночі – не мій варіант. Досвід і кваліфікація Усі чиновники, з якими нам довелося поспілкуватися, стверджу- ють, що досвід роботи, отриманий на державній службі, не зрівняти з практикою «на гражданці». Проте Микола Дерикот прийшов в адміністрацію з таким багажем знань і досвіду! У 90-х він одним із перших подався у бізнес, туди, куди ніхто йти не хотів, бо сільське господарство було збитковим. Починав з самого початку. У Старокостянтинові взяв 500 гектарів землі, паралельно закупив невелике обладнання для переробки того, що вирощував. Згодом очолив велике підприємство, що розмістилося уже на 10 тисячах гектарів, потім, там же, на Старокостянтинівщині, – цукровий за- вод, який уже планували пустити під ніж. Вже в перший рік його керівництва, підприємство переробило 56 тисяч тонн буряка, наступ- ного – 160 тисяч. До речі, підприємство було першим, яке перероб- ляло власну сировину. Але основне, чим пишається Микола Васи- льович, це те, що де б він не керував, він ні дня не затримав зар- плату, «бо знав, якщо не заплачу, людина не буде працювати так, як я хочу». А потім його призначили головою Старокостянтинівської РДА, і всього за півтора року район з 16 місця піднявся до 3-го – по всіх показниках. Зрозуміло, що такого спеціаліста захотіли мати в області, і вже 2 роки і 3 місяці як він є першим заступником губернатора Хмельниччини. З голоду не помреш Звичайно, чиновники в мініс- терстві не бідують, а от що стосу- ється тих, хто працює в адмініст- раціях – як районних, так і обла- сних, то деякі приватні структури за професіоналізм платять набагато краще. «Якщо про мене говорити, то я вважаю, що це нормальна зарплата (до 10 тисяч гривень (авт.), але голова районної адміністрації, який відповідає за весь район і має вислугу років, не може отримувати три тисячі гривень зарплатні». Якщо ж на державну службу приходить молодий спеціаліст, він має всього 880-1200 гривень зарплати. Звичайно, що вишукуються варіанти, аби дати їм премію, бо людина за копійки працювати не буде. Проте, попрацювавши кілька років і співставивши навантаження, від- повідальність та маленьку зарплату, вони, зазвичай, шукають лег- шого хліба. Відпочинок Що стосується відпочинку, то якщо чиновник працюватиме так, як потрібно, то вільного часу в нього ніколи не буде. Для прикладу, заступнику губернатора ніяк не вдається спланувати свій час. Навіть вихідні, бо, як він сказав, «завтра субота, а я не знаю, чи буду вдома, чи на роботі. І де я взагалі буду, бо в будь-який час, навіть уночі, пролунає дзвінок, який зобов’яже мене виїхати в те чи інше місце». Так, це може бути стихія десь у районі, зупинка енергоблоку, аварія з людськими жертвами. Як це сталося кілька років тому під Волочиськом, коли було травмовано багато людей, і потрібно було скоординувати дії рятувальників, швидкої та медиків на місцях. Та й відпустки у Миколи Васильовича фактично не буває. Так, на два тижні максимум бере, «щоб трохи відійти».

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини

Інформація з інших ресурсів

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую