ye-logo.v1.2

Один вечір з життя Євромайдану у Києві: все тут робиться з любов’ю

Євромайдан 2930
Барикада, яка відділяє Хрещатик від Майдану
Барикада, яка відділяє Хрещатик від Майдану. Фото: Тетяни НОВАК

Євромайдан – це окрема республіка. З кордонами, охороною, забезпеченням, творчою частиною, лікарями.

Кожен тут має якусь роботу, і вона виконується надзвичайно злагоджено. Підприємці готують борщі, студенти ріжуть бутерброди, журналісти входять у медичні загони, хтось прибирає, хтось малює карикатурСидіти тут без роботи якось не з руки. Тому, щойно потрапивши на київський майдан, вирішила пристати до хмельничанки Ірини Андрійчук, яка входить до мобільної медичної групи і розносить мітингувальникам ліки. 5 годин на вечірньому майдані 21 грудня промайнули як одна хвилина…

Ірина Андрійчук допомагає на Майдані, щоб зберегти людську гідність 

«Я – людина абсолютно аполітична, – ділиться зі мною Ірина. –Але коли людей почали черговий раз штурмувати 11 грудня – цього вже стерпіти не могла. Треба ж мати гідність! Прийшла на майдан, і попросила дати якусь роботу. То був дуже важкий день. Ті хлопці, яких тиснули «беркутівці», були подушені та побиті, але вперто не хотіли ступитися зі своїх постів. Пригадую, один молодий чоловік тоді зізнався мені, що він уже три доби не спить. У нього піднявся тиск, очі червоні. Всі на зриві, але кажуть нам: «Ми будемо вас захищати». Про це без сліз навіть згадувати важко. Після цього хочу-не хочу, мушу щодня йти на майдан, розносити ліки».

Прошу Іру першими відвідати хмельничан. Нетішинський автобус біля стели видно здаля. Застаю там Василя Ковальчука з Славути та представників громадського руху «Вільний простір» з Луганщини(!) Римму Білоцерківську та Ігоря Запрудського. Вони проводять величезну просвітницьку роботу, намагаючись сформувати місцеві громади.

«Погодьтеся, саме місцеві громади є власниками лісів, водойм, надр. Але ми позбавлені права розпоряджатись ними. Тому Янукович спокійно заграбастав Межигір’я», – каже Ігор. «То що ж робити?» – запитую я. «Створювати територіальні громади, загони самооборони, мобільні групи для захисту своїх прав на місцях. Знаєте, як ми від них усіх у Луганську відбиваємося!»

 

 

 

 

 

 

 

 

Ігор Запрудський з Луганська спростовує

думку, що на Майдані лише західняки 

Валентина Мартинчук:

"Уся Хмельниччина забезпечує тил Майдану"

 У хмельничан і з здоров’ям, і з медикаментами, і з продуктами все гаразд. Ще одна корінна майданівка Валентина Мартинчук сміється: «Ми всіх навколо ще забезпечуємо. Хмельницькі базарники он зібрали і устілки, і шкарпетки мішками передають, і взуття. Тут цілий склад». Валя для усіх хлопців – як мама. «Он, – каже, – дайте тому щось від застуди. Бо бач як губи поскидало від температури!» Ми й самі ретельно оглядаємо «пацієнтів». Адже єдине, що чуємо, коли підходимо до намету чи бочки: «Дівчатка, у нас все добре. Нічого не болить. Тільки душа за Україну…». «Насправді їх треба просто розговорити», – інструктує мене Іра. І виявляється, що в одного болить горло, іншого дістала печія… Ми видаємо найпростіші ліки. Аж от натрапляємо на охоронця, котрий ще на початку місяця обморозив руки. Тепер у нього розвинувся артрит, рука розпухла, пальці не згинаються, але він стійко виконує свої обов’язки. Переконуємо його іти разом з нами до лікаря. Майданівський медичний центр розмістився в Будинку профспілок. Там знайомлюся з цікавими людьми.
Я десь прочитала в Інтернеті, що лікувальну частину на майдані забезпечують львівські лікарі. Виявилося, це не зовсім так. «50 на 50 київські і львівські», – ділиться зі мною один із керівників медичного центру. « Львівським простіше – вони беруть відпустку і приїжджають, як на вахту. А у киян це – чергування після роботи. Втомлюємося страшно, але нічого. Добре, що забезпечені ліками – їх нам дають підприємці, приносять, за потребою люди, а ще купують за гроші, котрі передають небайдужі з Канади, Америки, Італії. Щодня ми оновлюємо список потреб майдану у медикаментах, і – велика справа Інтернет - вони у нас з’являються!». Під час нашої розмови до імпровізованого складу заходить поляк Кшиштоф Круліковський. Виявляється, він – сімейний лікар, і вирішив приїхати в Україну, щоб прислужитися людям на Євромайдані. Його з радістю приймають. Черговий лікар, старший чоловік, вже має на сьогодні зміну.

Студенти університету ім. Т. Г. Шевченка щодня допомагають хмельничанам годувати людей 

У коридорах профспілкового осередку сплять люди. У вбиральні бачу жінку, котра пере речі. «Треба бути чистими…» – примовляє вона. Пані Галина говорить чистою українською. «От ніколи не вгадаєте, звідки я, – жартує. – У мене вчителька української була гарна. А сама я з Одещини. Другого грудня справила по мамі рік, а третього вже сюди приїхала. Прибираю тут, мию – хтось має це робити. І стою за Україну».

Віталій Герасимчук варить в походній кухні смачні борщі та супи
Набираємо повні торби ліків і йдемо в «поля». Дорогою Іра підводить мене до невеличкого намету біля пошти: тут, мовляв, роблять найсмачніший чай з імбиром, лимоном. У наметі застаємо власницю одного із київських ресторанів Оксану. Вона швидко розливає чай з великої каструлі. Він і справді надзвичайний. «Зроблений з любов'ю», – каже Оксана. З любов’ю на майдані робиться усе. Тож тому, хто хоче набратися позитивної енергетики, обов’язково треба приїжджати сюди. Тут справжня Україна, держава, про яку ми так мріємо, і яку ми всі разом маємо захистити.


 

Коментарі:

До теми

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення

Робота для вас

  Так  Ні, дякую