Ікона – це безгласна проповідь, міст між земним і небесним

Іконописець – не творець того чи іншого образу, а лише провідник божественної краси. Відтак його визначальними рисами є віра у Всевишнього, смирення, чистота серця.
Про ці та інші постулати духовного мистецтва розмовляємо з молодим іконописцем Іллею Кутришем, який живе і працює в Хмельницькому.
Незважаючи на молодий вік, Ілля встиг здобути немало знань як з азів богослов’я, так і з самого іконопису.
Малював з дитинства, відчуваючи водночас потяг і до духовного життя. Шість років був послушником при монастирях – під Тернополем, біля Кракова, де познайомився з роботами майстрів-іконописців, узяв перші уроки цього мистецтва. Повернувшись до рідного Хмельницького, навчався у школі іконопису «Нікош». Каже, що вона дає гарні знання, але лише для початківців. Хотілося більшого, тому познайомився з талановитими і досвідченими представниками іконопису, зокрема, хмельничанином Андрієм Ісаєвим, у якого почав займатися індивідуально. І зараз молодий художник в пошуках та відкриттях. Часто подорожує, буває на виставках, знайомиться з колегами по пензлю. Брав участь у розписі храму селища Мар’янівка на Донеччині, проте вважає, що справжнім його покликанням є іконопис.
Дуже швидко Ілля зрозумів, що в мистецтві, до якого прилучився, суворо визначені правила, лише за умов дотримання яких намальований образ може отримати церковне благословення. Це не примха і не примус, а виправдані життям незмінні закони, які, власне, і роблять ікону вікном у вищий світ. Православна ікона бере початок від робіт візантійських майстрів, які зображували святих відмінними від звичайних людей, тому що внутрішньо такими вони і були. Величні образи відображували не світську красу, а ту, незбагненно-високу, космічну, яка є виявом вищих сил. Ілля стверджує, що справжня ікона – особлива, у неї живий погляд. «Буває, приходжу на виставку, а там, скажімо, з тридцяти представлених образів бачу лише три-чотири «живі»… Взагалі, в іконі найголовнішою визначальною рисою, яка наповнює її змістом, є власний ритм, внутрішнє життя», – зазначає художник.
А й справді, в теорії іконопису є багато тих моментів, які наводять на філософські роздуми. Скажімо, як не замислитись над тим, що сама ікона є п’ятим відображенням Бога. Перше – Син, Ісус Христос, друге – Божий сонм ангелів і архангелів; третім, уже духовно-тілесним відбитком Бога, є створена ним людина; четвертим – жива природа, світ рослин і тварин. А оскільки усі акти творіння Божого священні, то й іконографія є одним із церковних служінь – непростих, благословенних. Недарма для слов’ян іконописець ніколи не був просто ремісником, його вважали чудотворцем.
Людмила РУДКОВСЬКА.