ye-logo.v1.2

Модельєр Людмила Поворозник: "Ясний розум - чистий стиль”

Суспільство 6257
автора, “Інша студія” та з архіву Людмили ПОВОРОЗНИК.
Фото: автора, “Інша студія” та з архіву Людмили ПОВОРОЗНИК.

Людмила Поворозник могла стати відомим модельєром (а запрошували її на роботу і у Київ, і у Санкт-Петербург), але віддала перевагу родині та роботі у рідному місті.

 Разом з чоловіком Олександром вона виховує маленького сина та розвиває власну фірму “Трикотаж-центр”. А ще викладає на кафедрі дизайну у Хмельницькому національному університеті. У неї прогресивний погляд на освіту, коли студент  це друг, а не підлеглий, а викладач не лише навчає, а й навчається сам у... студентів.
У Людмили Поворозник чимало достоїнств та досягнень, та перш за все вона  цікава і привітна людина, із стійкою життєвою позицією та глибокими думками.


“Дизайнер  це психолог. Він має відчувати потреби суспільства.”

- Краса для Вас  це...?
- В першу чергу  гармонія. Кожна людина має своє відчуття краси, а словами це можна виразити коротко: відчуваю чи ні, чіпляє чи ні. Робити правил тут не варто. Річ або людина є красивою, коли співпадає багато факторів: емоційних, фізичних, ментальних. Коли усе це складається в один пазл, тоді це гарно.
- Коли спілкуєтеся з людиною, професійним оком оцінюєте її зовнішній вигляд?
- Безперечно. Один викладач колись сказав мені, що коли будеш помічати стрічки, фактуру матеріалу, фурнітуру, тоді ти сформувався як дизайнер.
Був час, коли я думала стати художником, тоді я звертала увагу на відтінки, світлотіні та інші художні моменти.

Перший раз у перший клас. 1991 рік.


- А чому пішли іншим шляхом?
- Нам на кафедрі (навчалася Людмила у Хмельницькому національному університеті  прим. авт.) дають таку освіту, що можна бути як художником, так і дизайнером. Коли навчалася на першому-третьому курсах, малювала багато і хотіла бути художником. А на четвертому передумала. Тоді познайомилася з майбутнім чоловіком Олександром, він у мене викладав і мав трикотажну фірму, на якій ми зараз і працюємо. Він мене загітував разом працювати, і відповідно я переключилася на дизайн.
- Не шкодуєте, що покинули чисте мистецтво заради більш практичного?
- Художник ще живе в мені. В планах у років 60, якщо доживу, малювати. А зараз, поки молода, є сили і здоров'я, треба бізнесом займатися. Інколи ностальгую за студентськими роками, за викладачами. А викладали у мене художники Михайло Андрійчук, Микола Мазур, Олександр Гуменчук та інші. Вважаю їх своїми духовними наставниками. Кажуть: якщо молодому художнику трапиться на шляху Митець, йому дуже пощастило. А мені трапився не один, і всі вони дуже талановиті.
- Ви з дитинства займалися творчістю?
- Як усі, щось малювала вдома. А в художню школу пішла аж у десятому класі, практично перед вступом. До речі, здавала іспити не лише на дизайнера, а й на перекладача, англійську теж добре знала. Однак туди не пройшла й подумала: значить така доля.
Щаслива, що так сталося. Навіть не уявляю, як би я була перекладачем. Життя художника емоційне і творче... Хоча в кожній професії є творчість, і кожна людина від природи  художник. У кожного закладені відчуття гармонії і краси, а формуються ці здібності залежно від оточення, батьків, від того, чи зуміють вони розгледіти, розкрити таланти дитини.
- Викладати почали одразу після закінчення університету?
- Так. Ще під час навчання шила колекції, перша була не дуже вдала, потім краще. А на п'ятому курсі зі своєю авангардною колекцією взяла гран-прі на “Барвах Поділля” (щорічний Всеукраїнський фестиваль студентської моди, що проводиться у ХНУ), і почала з нею їздити на конкурси.
Восени мене взяли на кафедру, тоді ж посіла перше місце на конкурсі “Адміралтейська голка” у Санкт-Петербурзі, котрий серед країн СНД вважається найсерйознішим конкурсом для швейників. Потім було багато конкурсів, колекція була вдала, брала хороші місця.
- А зараз ця колекція де?
- На кафедрі на складі лежить. Вона вже віджила своє...

 

Разом з чоловіком Олександром Людмила працює і в університеті,  і у власній фірмі.


- Потім ви ще створювали такі оригінальні колекції?
- Це була остання моя арт-колекція, де молодому дизайнеру можна було розігнатися. Після цього почала працювати для нашої фірми  перейшла до дизайну повсякденного одягу, жіночого та чоловічого трикотажу, тепер і дитячого.
Був момент, коли треба було вирішувати: розкручувати ім'я чи займатися фірмою. І я вирішила присвятити себе фірмі. Хоча для розкручування були передумови: запрошували на роботу і до Києва, і у Петербург...
Була вже заміжня, вирішила залишитися у Хмельницькому. Не важливо, де людина працює: якщо вона має певні знання, може розвиватися незалежно від обставин. Тим паче після Майдану навіть мови немає, щоб їхати кудись. Хочеться жити і працювати тільки тут, розвивати і підтримувати свою державу. І дітей виховувати відповідно. Ось наш син Богдан у 2,5 роки гімн співає.
Я тепер кажу студентам: якщо стали на шлях художника, то повинні не лише самі знати, що гарно, а що погано, а й доносити до інших, які картини дивитися, як одягатися, яку музику слухати. Адже смак формується протягом життя, і завдання художника, як і дизайнера, схилити якомога більше людей на “правильний шлях”.
Правильне мистецтво, тобто речі, які мають під собою певну основу, історію, дарують людям позитивні емоції, спокій, рівновагу. Наприклад, стоїш біля картини і розумієш, що вона тебе надихає, так само і з літературою... А є речі, які вносять тільки хаос у голову. Художник мусить відрізняти популярне мистецтво від справжнього. Звісно, потрібно знайомитися з творчістю видатних митців, але в нашому оточенні є люди, до яких варто прислухатися, брати від них життєву мудрість.
- Ви розрізняєте поняття художник і дизайнер?
- Дуже. Художник може усе життя творити і залишатися нікому невідомим. Якщо те, що він робить, потрапляє у ритм часу, в якому живе, тоді його твори цінують, він стає відомим і може заробити собі на життя. Дизайнер же вчиться відчувати потреби та настрої суспільства, впливати на них і формувати їх. Він  психолог, має продавати людям саме те, що вони хочуть. Дизайнер хоч і має художній фундамент, але має відійти від творчих амбіцій і створювати те, що продасться, що потрібно людям.


“Прислухаюся до студентів, бо вони інтуїтивні і творчі”

- Згадайте перші відчуття, коли Ви із студентки перетворилися на викладача.
- Було дуже страшно. Після першої пари здавалося, що розповіла студентам усе, що знаю. Думала: чому ж їх далі навчати?! Але пізніше усе налагодилося. Брала книжки, спостерігала за досвідом старших викладачів. Щоб бути цікавим студенту, потрібно бути в курсі тенденцій і подій. Адже вони знають не менше за мене, але в 20 років бачать це окремими слайдами і не можуть зліпити у цілісну картину. Моє завдання  скоригувати і узагальнити.
Тепер вже років сім викладаю. Була на усіх основних конкурсах, на які має поїхати дизайнер, бачила різний рівень. До того ж працюю на виробництві, тому можу передати своїм студентам практичний досвід.
- Як Ви будуєте стосунки зі студентами?
- Мені подобаються стосунки студентів і викладачів у Гарварді, де вони нормально спілкуються між собою, студенти приїздять у їхні фірми і лабораторії. У нас же пережитки радянської системи в освіті: між студентами і викладачами велика відстань.
Я за те, щоб спілкуватися зі студентами якомога простіше. Вони усі знають, де наша фірма, приїздять, коли потрібно щось для пошиття колекції: чи то тканину пропрасувати, чи стрічки якісь зробити... Більше смикають, але й більше поважають, мабуть. Треба когось стороннього питати, який я викладач.
- Що Вам дає викладання?
- Я вчуся. Від того, як я навчуся від студентів, залежить і те, як я їх навчу. Таке замкнене коло. Не люблю поверхової роботи. Вважаю, що студенти деякою мірою залежать від мене, тому мушу викладатися. Хочу, щоб вони робили не банальні кітчеві речі, а щось із високим смаком.
- Які вони, сучасні студенти?
- Студенти – дуже класні. Наші батьки розкладали усе по поличках, трималися у рамках, зараз більше усе на емоціях побудовано. Прислухаюся до студентів, бо вони дуже інтуїтивні, датчики змін у суспільстві. 

Майдан теж почався з молоді. Потрібно давати їй дорогу. Робота педагога має бути непомітною: допомогти розвинути їхню власну ідею, а не нав'язувати свою. Вони дуже творчі. Єдиний мінус  швидко перегорають, коли бачать в уяві напівготовий результат, їм нецікаво втілювати його у матеріалі. А оцінка ставить в університеті за результат. Хоча я оцінюю за двома критеріями: ідея і її виконання.


“До 30 років треба визначатися із своїм стилем і його притримуватися”

- На фірмі Ви більше творчий працівник чи менеджерські функції теж виконуєте?
- Фінансові питання вирішує чоловік. Він теж дизайнер, закінчував Львівську академію мистецтв, дизайн трикотажних виробів. Одразу після закінчення навчання відкрив фірму.
Він виготовляє речі масового замовлення, я розробляю більш індивідуальні міні-колекції. Зокрема, була у нас цікава колекція “Повстанець”, колекція українських трикотажних вишиванок. Періодично поновлюємо асортимент, щоб підтримувати інтерес покупців.
Зараз більше дитячий одяг виготовляємо. Наші покупці  це середній клас, який зараз у скрутному становищі. Якщо собі людина може відмовити у купівлі нової сорочки чи светра, дітям купують завжди.

"Завдяки безпосередній участі у виробництві можу передати студентам практичний досвід"

- Ви одягаєтеся від Людмили Поворозник?
- Шию рідко. Ношу одяг виробництва нашої фірми, купую. Спочатку пробувала скласти базовий гардероб, як радять стилісти і модельєри, а потім це закинула. Зараз менше уваги звертаю на свій одяг, головна вимога  щоб було зручно і комфортно, щоб могла побігти за дитиною і не впасти на підборах.
Коли у Версаче запитали, який у нього гардероб, він сказав, що має 10 футболок майже однакового кольору і 10 бежевих штанів.
До 30 років треба визначатися із своїм фасоном, асортиментом і його притримуватися. Був час, коли експериментувала зі стилями: то у романтичному, то у стилі панк одягалася. Зараз стиль  повсякденно-спортивний.
- Тобто, зранку Ви мало часу витрачаєте на гардероб?
- Мені дуже подобається історик моди Олександр Васильєв. Він сказав: “Мій ранок починається звечора”. У мене аналогічно. Якщо я звечора не подумала, що одягну, не зібралася, то зранку йду як попало. Тим паче люблю спати до останнього.

Зараз фірма "Трикотаж-центр" розробляє чоловічий одяг у стилі мілітарі.


- Ви корінна хмельничанка?
- Батьки  з Хмельницького району, переїхали у місто, і я вже народилася тут.
- Маєте улюблені місця у Хмельницькому?
- Усюди, де є вода. Вірю у її цілющі властивості, позитивну енергетику. Якщо є кілька вільних хвилин, намагаюся їх провести біля річки, разом з сином погуляти, вона заспокоює. Хоча плавати не вмію і води боюся.
- Яким для вас є ідеальне свято?
- Будь-яке буде ідеальним, якщо там є люди, яких я хочу бачити. Я терпітиму усі незручності, якщо вони поруч. Ще важливе ставлення до мене на святі і роль, яку виконую. Якщо я для масовки  так і буду себе поводити. Якщо мене справді хочуть бачити, таке свято більш бажане.
- Любити перебувати у центрі уваги?
- Ні, намагаюся триматися у тіні. Чоловіка вперед “випихаю”, а сама за ним ховаюся. Навіть тост на весіллі сказати  ціла подія. Зате перед студентами як розійдуся, мене не спинити.

Експерименти із стилем.

Із колекцією "Орігамі" Людмилу запросили на святкування ювілею модель'єра Михайла Вороніна.

 Студентські роботи Людмили із художнього моделювання одягу.
 

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую