Суперниця

 Обабіч асфальтованої дороги білими свічами горіли каштани та розпускалися кущі бузку. Аромат стояв неймовірний. Дівчина на мить зупинилася. Вдихнула на повні груди. Хотілося розправити крила і летіти вгору, до сонця. Та вона пригадала, що у неї призначена зустріч і вирішила поквапитися, бо спізнюватися не любила.
Якщо чесно, то Аліна не була в захваті від майбутнього побачення з цією особою. Вона підійшла до кафе, що розкинулося у самісінькому серці міського парку, і одразу побачила людину, яка її сюди запросила. Ефектна блондинка сиділа за одним із столиків на терасі. Вона ліниво потягувала вино із келиха, при цьому озиралася довкола. Напевно, думала, що Аліна не прийде. Дівчина зразу хотіла відмовитися від зустрічі. Ну для чого їй бачитися з дружиною свого колишнього? І про що їм розмовляти? Та потім Аліна подумала, що коли відмовиться, то виглядатиме лицеміркою чи боягузкою. А їй не було чого приховувати і кого боятися. Вона давно поставила у стосунках з Романом велику і жирну крапку. Більше того, намагалася забути, наче сон. У них все було банально просто: вона кохала Романа. Він її – ні. Зараз все видавалося настільки далеким, що здається відбувалося в минулому житті. Тому й дзвінок Зої, як і її прохання про зустріч, здивували Аліну. Вони пересікалися декілька разів у спільних знайомих, але трималися холодно та ввічливо…
Аліна присіла навпроти блондинки. Замовила собі ананасовий сік та порцію улюблених млинців з чорницею.
- Навіщо кликала? Про що ти хотіла поговорити? – Аліна пильно подивилася на співрозмовницю
- Давай поговоримо, як жінка з жінкою. Я все знаю про тебе і Романа. Він сам розповідав про ваші стосунки, про те, як ти була закохана у нього до безтями. Тільки зрозумій: тепер він зі мною. Ми разом живемо. Я його дружина. Дай йому спокій.
Аліна на хвилину втратила здатність говорити. Вона була шокована.
- А ти з чого вирішила, що я його переслідую?
- Я бачила твої смс, ти часто є в журналі дзвінків, і я читала вашу переписку. Зрештою, я бачила вас разом на автобусній зупинці. Що ти робила на другому кінці міста? Звісно, очікувала Рому. Такі почуття не забуваються. І він не той чоловік, якого просто так віддають суперниці. Та ти програла. Рома кохає мене.
- І тому ти досі дружина без штампа в паспорті, – Аліна іронічно посміхнулася, – Послухай, Зоє, я не знаю, що тобі розповів Рома, що ти собі нафантазувала, але між нами давно все скінчено. Бачу, ти не віриш. Я буду відвертою. Я дійсно його кохала. Я дійсно думала, що він – той самий, один-єдиний. Рома майстер розповідати байки і прикрашати дійсність. Але повір мені: і половині з того, що він говорить, не варто вірити. Я не билася в істериках і не намагалась накласти на себе руки. Я хотіла бути з ним і декілька разів намагалась реанімувати, по суті, ті стосунки, яких і не було. Наш роман – це гра в одні ворота. І це я його покинула. Не могла більше терпіти. Він легковажний. І навіть, коли Рома буде стояти на колінах і клястися, що ніхто, крім тебе, йому не потрібний, то це не значить, що через тиждень він не прийде додому під ранок і, викурюючи цигарку, не розповість про те, як перевіряв сходи гречки з черговою кралечкою. Ні, вибач. Можливо, у вас все по-іншому. Я буду лише рада. Так, ми бачилися, так, я можу привітати його з Новим роком чи Днем космонавтики, але це не значить, що я шкодую чи хочу його повернути. І я тобі не суперниця, Зоє.

Аліна встала. На хвилинку задумалася. Дістала з сумочки пару купюр і поклала на столик. Поруч з грошима залишила білий конверт. І пішла. Зоя лише чула, як стукають її каблуки по доріжці, вимощеній з плитки.
Вона розмірковувала над словами дівчини, котру вважала суперницею. Знала, має рацію. Потягнулася до конверту. Відкрила і вийняла листівку. Одразу здогадалася, що тримає у руках. З титульного боку листівки були зображені молодята і красувався напис «Запрошуємо на весілля». І тут Зоя зрозуміла, що щойно потерпіла поразку у війні, яку сама оголосила, в якій боролася сама з собою. Вона думала, що проблема в Аліні, вважала її суперницею та головною лиходійкою. А насправді все було банально просто: Роман не створений для сімейного життя і не може бути вірним одній жінці. І як би вона не втішала себе думкою, що він зміниться, знала: це самообман. Деякі речі ніколи не змінюються.
Із запрошення, яке залишила Аліна, усміхалися щасливі наречені…

Анжела ДЗИЦЮК.