Святогор Магур робить шаманські бубни

 Стару глиняну хату у селі Рештівці Гусятинського району на Тернопільщині переобладнав під майстерню. Сам з дружиною і двома дітьми живе поряд, у новішій.
«За тисячу років у процесі виготовлення бубнів нічого не змінилося»
Ледь переступивши поріг невеликих сіней, одразу відчуваєш неприємний запах. Хата ділиться на дві кімнати. Ліворуч під вікном стіл, поряд – відро з телячою шкірою, залитою водою. Під стіною невеликий столик, збитий із дощок. Між ними встромлена гілка. На ній висять кольорові стрічки і ляльки, зроблені з тканини. Гроші номіналом 1-2-5 та 10 гривень, нанизані на гілки. Найнижче висить намисто білого кольору.
«Перед виготовленням шаманського бубна потрібно принести пожертву», – пояснює Святогор Магур.
Чоловік запалює ароматизовані палички, тричі водить ними біля гілки, називаючи її деревом духів. Прив’язує кольорову стрічку, і лише після цього розпочинає роботу.
«Іноді ця робота займає годину, іноді цілий день. Власне, за сотні і навіть тисячі років у процесі виготовлення бубнів нічого не змінилося, – каже Святогор. – Спочатку шкуру потрібно вимочити у воді, потім з внутрішнього боку обробити спеціальним розчином, настояним на місцевих травах і корі ясеня. Далі замочити у вапні, після чого зняти волосяний покрив. Знову вимочити у воді і покласти у спеціальний дубильний розчин».
У кожному розчині, як і у воді, шкіру тримають по 12 годин.
Матеріал для своїх творінь Святогор купує у селян або мисливців. Іноді замовник привозить свій. Як правило, використовує шкуру корови та кози, іноді дикого козла, свинячу та баранячу – рідше.
«Шаманський бубен можна зробити з будь-якої шкіри. Все залежить від того, для чого його використовуватимуть. Козяча шкірка тонша, – ділиться Святогор, – звук виходить дзвінким. В корови грубіша – звук басовий».
На цвяшках, вбитих у стіну, висять дерев’яні ободи, на котрі натягують шкіру.
«Переважно вони виготовлені з сосни чи берези, – продовжує Святогор Магур. – Просто інша деревина важко гнеться. Перед тим, як зрубати, духу поля, де росте дерево, потрібно дати пожертву: хліб або молоко. Якщо у лісі, то лісовику залишаю кашу чи стрічку. Рубати потрібно або з самого ранку, або у сутінках, тоді дереву не так боляче, і одразу ж із сирого матеріалу потрібно робити дошку».
«Найбільший інстумент зробив із шкури чорного карпатського козла»
Святогор Магур народився у Трускавці. Закінчив Львівський політехнічний інститут, за фахом програміст. Згодом навчався у Київському університеті імені П. Драгоманова, на кафедрі психології та педагогіки. З майбутньою дружиною Аріяною познайомився у Києві. Чотири роки тому молодята переїхали жити в село.
З потойбіччям Святогор стикнувся ще у дитинстві. Каже, що у 14 років у себе в кімнаті побачив двох духів: один велетень, другий карлик. Хлопець дуже злякався. Відтоді почав цікавитися усім невідомим і містичним, вивчати релігії. Власне, це захоплення і привело Святогора до майстрування бубнів.
Два роки тому Святогор створив власну майстерню. До речі, єдину в Україні. Нині, крім бубнів, він виготовляє різьблені коров’ячі кістки для різноманітних ритуалів, а також калатачки для бубнів. На замовлення може інкрустувати його різним коштовним камінням або особистими речами людини, котрій робить інструмент.
Свій перший бубен Святогор виготовив з білої козячої шкіри і маленькими резонаторами, закріпленими між ободом і шкірою. Це невеличкі дерев’яні вставки, що створюють мембрану з повітря, в котрій звук ніби переломлюється. Так досягається глибоке звучання.
«Найбільший бубен зробив зі шкіри великого чорного карпатського козла: 90 сантиметрів в діаметрі і вагою 7 кілограмів. Інструмент людині потрібно вибирати суто під себе, щоб відповідав її вібрації. Загалом інструмент має надихати на містичну роботу, і у кожної людини бубен звучить по-іншому, адже за допомогою звуку вона входить у транс», – розповідає Святогор Магур.
Кожен інструмент, виготовлений у певний астрологічний час, котрий визначається за датою народження замовника. Подібний бубен людина може використовувати впродовж всього свого життя і навіть передавати у спадок. Святогор каже, що бачив інструменти, котрим понад 100 років.
«Оцей бубен має назву «Перед бурею», – каже Святогор. – Незабаром «поїде» у Мінськ, до замовника. А цей називається «Крило ворона», його замовив переможець програми «Битва екстрасенсів», інструмент відправлю до Києва. Загалом, я не лише виготовляю бубни, а й навчаю природному слов’янському шаманству. Можу з легкістю покидати власне тіло і подорожувати світами, можу зупиняти дихання, навіть впливати на погоду. І в цьому немає нічого дивного, адже усе це вміли наші предки, але з розвитком цивілізації люди втратили дар. Власне тому я переїхав з міста до села, щоб бути ближчим до природи».

Михайло КОРОТАШ.