Денис Голодюк: “Якщо не я, то хто? Вони ж завтра можуть бути в нас!”

3 серпня, у важкому бою під Слов’янськом, вибухом гранати 22-річному Денису Голодюку, мешканцю села Червоне Полонського району, розірвало ногу.

В результаті - відсутність 4 сантиметри кістки, сухожилля та артерії, роздроблені кістка та суглоби, множинні осколкові поранення. Зараз боєць, днями нагороджений орденом “За мужність”, лікується в одній із київських клінік.

Батько Дениса був кадровим військовим, служив у морській авіації, тож не дивно, що хлопець зі школи мріяв про військову кар'єру. Причому, служити хотів не будь-де, а в елітних, десантних військах. Фізично був добре розвинутий, мав сильний характер, тому, незважаючи на невисокий зріст, хлопця боялися навіть старшокласники.
Служити пішов, як і мріяв, в аеромобільні війська, в 95-ту бригаду.
Вже після армії, після року пошуку роботи (працював в охоронних фірмах), прочитав оголошення про те, що йде набір на контрактну службу. І в травні минулого року повернувся на військову службу - у розвідку.
8 квітня цього року бригаду, в якій служив Денис, відправили на Схід. З 23 квітня бійці знаходилися у Слов'янську, на горі Карачун, якраз тоді, коли там хазяйнували бандити.
“Коли не зателефоную, - розповідає мама Дениса, Олена Андріївна, чую - вибухи, стрілянина. Плачу: “Сину, за що ви там гинете?”. А він мені: “Як не ми, то хто? Вони ж завтра можуть бути в нас, і що ти тоді скажеш?”.
Запитую: “Голодний?”. “Ні, у нас все є”. Він жодного разу не сказав, що їм чогось не вистачає. Вже потім, коли побачила його в лікарні, зрозуміла, в яких умовах ці діти там жили.
В нього все тіло було чорне від бруду, ноги, нігті, як у бомжа. Їм не те, що не було де помитися, вони не мали навіть води, щоб напитися, і пили з калюж.
Ввечері, 2 червня, телефоную: “Синку, коли це все закінчиться?”. “Скоро”. А батькові зізнався, що цієї ночі має відбутися серйозний бій.
... Вночі їхня колона виїхала, і о пів на п'яту ранку на них напали терористи.
Біля села Семенівка під Слов'янськом Дениса поранили. В тому бою, на очах у хлопця, загинув його комбат Тарас Сенюк - справжній солдат, який завжди був поруч із хлопцями, і якому посмертно присвоїли звання Героя України.
За словами Дениса, на них заздалегідь була зроблена засідка. Обстрілювали з усього, що стріляє, хіба що танків не бачили.
“Там було біля тисячі бойовиків, в основному - чеченців, - розповідає хлопець. - Ми, як розвідка, йшли першими, тому основний удар прийняли на себе. В комбата поцілив снайпер, і він загинув на місці. Ми з хлопцем відтягли його і пішли першими. Нашому капітану відірвало ногу. А потім осколком гранати розірвало стопу мені...”

Ногу складали буквально із шматків
Через шість годин він, з величезною крововтратою і ногою, над якою лікарі довго мудрували - ампутувати чи рятувати - уже був на операційному столі однієї із харківських лікарень. Першу операцію зробили там же, у Харкові, інші 20 (!) - у Києві. Майже всі - під загальним наркозом.
Французькі лікарі, які оглядали хлопця, радили ногу ампутувати - внизу, в голеностопі, вирвано майже все, - не було ні суглоба, ні кісток, стопа трималася на зв'язках і обривках м'язів. Французи радили: “Не мучте організм”. Але в них дуже добре розвинуте протезування, в нас же - такого немає. Та й грошей на якісний протез, ціна якому - сотні тисяч доларів, у родини немає.
Тому наші лікарі взялися рятувати ногу і склали її буквально із шматків.
Мати Дениса, Олена, яка працювала листоношею, щоб бути постійно біля сина, змушена була розрахуватися з роботи. Щоб було на що жити, влаштувалася співпрацівником. А доглядати за Денисом їй допомагає його дівчина, яка постійно знаходиться біля нього.
Два тижні тому в лікарню приїжджали викладачі з Житомирського військового інституту імені Корольова і запропонували Денису стати їхнім курсантом. Хлопець пройшов усі необхідні тести, після чого йому сказали: “Вважай, ти вже у нас навчаєшся”.
Але до того Денису, швидше за все, ще рік треба лікуватися.
“Поки з нас не взяли жодної копійки, - каже Олена Андріївна. - Навіть за апарат, привезений волонтерами з-за кордону, вартістю 65 тисяч гривень, який стоїть біля Дениса. Апарат очищує рану, викачуючи з неї гній, одночасно нарощуючи м'язи. Він вже не одного бійця врятував від ампутації.
Однак, за словами лікарів, згинатися в голеностопі нога не буде. Щоб відновити її функції, потрібно тривале і дороговартісне лікування за кордоном. Але поки ми нічого не плануємо, головне для нас сьогодні - врятувати ногу. Бо такої гарантії поки що ніхто з лікарів нам не дає”.