Оберти долі

 Люди гуділи, як бджоли в потривожені вулику. Юлькина сім'я, мати і сестри, не наважувалися вийти на люди. Тільки 17-річній Федорі, яку в селі прозвали вертихвісткою, було байдуже. Вона не засуджувала брата і племінницю. Швидше за все, вже давно знала про їхні взаємини і була довіреною особою втікачів. Саме Федора повідомила, що новоспечене подружжя подалося в Казахстан.
Через деякий час Юлька народила дочку. Назвали Тамарою. Чоловік працював експедитором. Часто виїжджав на кілька днів, а то і тижнів. Юльку це цілком влаштовувало. У його відсутність приймала в квартирі коханців. Коли Тамарі виповнилося вісім місяців, закрила малятко в квартирі і втекла. Крихта повзала по підлозі, надриваючись від плачу. Натрапивши на тарілку, залишену «турботливою» мамою на підлозі, їла рученятами вже прокислу кашу, і знову плакала. Цей нескінченний плач почула сусідка. Знаючи, що господар у відрядженні, вирішила, що дитина захворіла, а молода мама сама не може впоратися. Самотня жінка вирішила допомогти. Довго стукала у двері, але ніхто не відкривав. Сусідка звернулася в міліцію. Правоохоронці зламали замок, увійшли в приміщення, де стояв сморід і задуха. Опухла від сліз, брудна дівчинка, побачивши чужих людей, заплакала ще сильніше. Але коли сусідка, ласкаво примовляючи, простягнула до неї руки, дозволила взяти себе і заспокоїлася. На столі лежав аркуш паперу, де було написано: «Я покохала іншого. Молодого. Свого скиглія виховуй сам». Сусідка на час взяла дитину до себе. Але доля розпорядилася так, що жінка стала для дівчинки турботливою, люблячою матір'ю, вийшовши заміж за батька Тамари. У сім'ї панували злагода, спокій і любов. Дівчина виросла вихованою, доброзичливою, ввічливою, закінчила школу з відзнакою, і батьки дуже пишалися нею.
Коли здавала іспити до вишу, до них в гості приїхала сестра батька Федора. Тамара ніколи не бачила нікого з його родини, тому була дуже рада познайомитися з тіткою. Федора щебетала привітно, а за пазухою тримала камінь. Батьки дівчини просили не відкривати сімейної таємниці. Федора пообіцяла, але, залишившись із Тамарою наодинці, розповіла все, та ще й прибрехати. Навіщо? Що керувало нею в той момент? Мабуть, позаздрила злагоді, що панувала в сім'ї брата. Адже сама сім'ї не мала. Тітчина розповідь приголомшила виховану в любові й довірі дівчину. Тамара втекла з дому. Її розшукували по всьому тодішньому Радянському Союзі. Минали тижні, місяці, роки, Тамара як у воду канула. Першою померла її мати - серце не витримало. А за нею не стало й батька. Через десять років після втечі Тамара з'явилася в батьківському рідному селі. Приїхала до тітки Федори. Тепер це була зовсім інша людина. Від щирої вихованої дівчинки не залишалося й сліду. Це була груба, байдужа жінка, для якої горілка значила набагато більше, ніж маленька донька Лариса. Про батька дитини ніколи і нічого не розповідала. Зрозуміло, що такий «подаруночок» не потрібен був нікому з тіток. Рідна мати Тамари десь віялась по світу, змінюючи чоловіків. Тома деякий час жила у Федори. Випивала з нею на пару. Потім зійшлася з таким же, як і сама, п'янюгою з іншого села і перебралася жити до нього. Уже йому розповідала, що після втечі потрапила в таке середовище, звідки неможливо було вибратися. Дуже шкодувала про свій вчинок, сумувала за батьками, але, піклуючись про їхню безпеку, не могла дати про себе знати. А доньку народила у... в'язниці. Сподівалася сховатися у Федори від лиходіїв, з якими пов'язана була навік.
Гулянки і п'янки в будинку не закінчувалися ніколи. Маленька Лариса була тут нікому не потрібна. Нею займалася старенька бабуся вітчима. Ларисі виповнилося три рочки, коли бабуся померла. Тому росла як могла: влітку спала, де трапиться, харчувалася тим, що росло в садах і на городах. Люди підгодовували дівчинку, давали якийсь одяг, шкодували маленьку бідолаху. Взимку дівчинка сиділа вдома, доїдала те, що залишалося на столі від батьківських «бенкетів». Іноді мати змушувала випити горілки, щоб дитина спала і не просив їсти. Невідомо, що сталося б з дівчинкою, якби мати не народила другу дитину. Хлопчик народився вдома, коли співмешканець Тамари десь бродив в пошуках горілки. Породілля, не дочекавшись його, вирішила «обмити» новонародженого. Загорнувши немовля в рушник, засунула його за пазуху, і вийшла на засніжену вулицю. Додому поверталася, вже добре напідпитку. Перечепившись, упала, загубивши немовля в заметі, і навіть не помітила цього. Удома її вже чекав чоловік. Він подивився на неї здивовано і запитав, куди подівся живіт? Тільки тоді Тамара згадала, що народила дитину, і ніяк не могла зрозуміти, куди та поділася. Новоспечений татусь кинувся на вулицю і знайшов сина в снігу. Звісно, після такої пригоди хлопчик захворів. Сусіди викликали «швидку». З боєм-криком, з міліцією, забрали Тамару та дітей в районну лікарню. Стан дітей шокував всіх. Хлопчик був загорнутий у вологі лахміття. Лариса, брудна, нечесана, у величезних черевиках на босу ногу. Медичний персонал і жінки, які лежали у відділенні разом зі своїми дітьми, підгодовували дівчинку смачненьким, озираючись, бо Тамара, грубо лаючись, заборонила людям «розбещувати» подарунками та ласкою свою доньку. Часом вона жбурляла Ларису з такою силою, що та йшла лікарняними коридорами, закриваючи голову руками, захищаючись від ударів. Тамару попередили, що якщо і далі буде поводитися так, то у неї заберуть доньку. На що отримали відповідь: «Ну і забирайте! Вона мені не потрібна!»
Як тільки немовля стало почуватися краще, Тамара вночі втекла з ним через вікно. Через декілька днів її чоловік напився до нестями й замерз у полі. Тамара разом із сином “повіялася” невідомо куди. Ларису залишила і більше ніколи не намагалася дізнатися про її долю. Два місяці дівчинка провела в лікарні. А потім її удочерила бездітна сім'я з райцентру. Прості, працьовиті люди, вони мали все, крім звуків дзвінкого дитячого голосу. Маленька донька стала для них щастям, про яке давно мріяли. Чи треба говорити, якою турботою і любов'ю огорнули вони дівчинку. Малятко не звикло до такого ставлення, і спочатку трималося насторожено. Дівчинку дивувало все: зручне ліжечко з м'якою подушечкою, хороший одяг, безліч іграшок, смачна їжа. Але найбільше те, що дорослі не кричать на неї, не б'ють, а обіймають і цілують. Важкі спогади потихеньку зникали. Відтануло маленьке сердечко. Вона перестала скрикувати ночами, перестала боятися, що перша мама прийде і забере її з цього затишного, повного любові раю. З часом дівчинка назавжди забула Тамару. У неї були люблячі тато і мама, багато друзів. З маленького заляканого звірятка Лариса перетворилася на веселу кмітливу дівчинку, яку любили всі. Батьки дали освіту, видали заміж, влаштувавши грандіозне весілля. Чоловік її теж мав прекрасний характер, був веселим, тому з їхнього двору часто лунав сміх. Потім Лариса народила двох дівчаток, на радість дідусеві та бабусі. Життя було таке прекрасне, що, як кажуть, тільки жити і у Господа здоров'я просити.

Любов Шишацька.