Грішниця

У приміщенні церкви було похмуро і прохолодно.

Струнка молоденька дівчина, зупинилася перед іконою Божої матері. Перехрестившись, завмерла перед нею. Ворушачи губами, вона довго молилася, хрестячись і кланяючись.
Підходив час вечірньої служби, і церква стала заповнюватися людьми. Не чекаючи початку Богослужіння, опустивши голову і не дивлячись навколо себе, дівчина вийшла з церкви.
- Думаєш, Віро, тобі вдасться замолити гріхи? - почулося поруч. Дівчина, здригнувшись, озирнулася. Але жінка в хустці, низько пов’язаній на голові, зверталася не до неї, а до своєї супутниці, повної літньої жінки.
«Треба ж! Теж Вірою кличуть, як і мене; - усміхнувшись, прошепотіла дівчина, проводжаючи жінок очима, - «Значить, не одна я грішниця на білому світі».
Від цієї думки на душі полегшало. Повільно знявши з голови хустку, Віра поклала її в сумку і швидко пішла до зупинки.
До церкви Віра стала заходити часто відтоді як зрозуміла, що вагітна. Вона, як і будь-яка жінка, хотіла мати дитину, але тільки не тепер, і не за таких обставин. Якби вона була заміжньою або хоча б впевненою, що її люблять, тоді, звісно... А так... Але, що їй тепер робити?
Спочатку Віра без будь-яких вагань думала про аборт, але засумнівалася: раптом у неї більше ніколи не буде дітей? А якщо все ж залишити дитину? Як зізнатися в цьому батькам? Вірі навіть страшно було уявити, що тоді станеться. А як вона виростить малюка без допомоги батьків?
Потім вона вирішила, що залишить крихітку в пологовому будинку. Але як приховати вагітність? Яка ганьба на неї чекає!?
Всі ці сумні роздуми і приводили Віру до церкви. Вона завжди молилася біля ікони Божої матері. Може, вона допоможе Вірі прийняти правильне рішення?
Як так могло статися? Чому ж вона така нещаслива? А часу для прийняття рішення залишалося зовсім нічого, аборт скоро робити буде пізно. Та й в лікарні Віра ще не була. Ось надумає, що робити, тоді й піде
Про свою проблему вона не казала нікому. Лишень Микиті. Це він винен, що з нею таке сталося, тому повинен знати!
Та краще б вона цього не робила. Зазвичай Микита зустрічав її з поцілунками, та цього разу із люттю:
- Ти, дурепо! Не знаєш, що треба робити в таких випадках? Аборти ще ніхто не відміняв!
- Але ж колись все одно у нас будуть діти. Може, залишимо? - несміливо запитала Віра, з надією дивлячись на Микиту.
- З глузду з’їхала, чи що? Ти забула, що я одружений? А якщо тесть дізнається? Навіть не думай. - прошипів Микита.
Після тієї розмови він взагалі став її уникати. Не відповідав на телефонні дзвінки, а коли вона прийшла до нього в офіс, накричав і вигнав її.
На своїй роботі, в магазині, Віра теж не могла ні з ким поділитися. У місті вона жила вже давненько, але подруг так і не знайшла. У селі, коли в школі вчилася, вона теж особливо ні з ким не дружила. Напевно, причина була в її характері.
Мати казала, що вона вся в батька пішла, він теж був людиною відлюдькуватою. Вдома Віру виховували суворо. Коли вона заявила, що їде жити до міста, батько сказав:
- Дивись, Вірко, якщо щось не так буде, додому краще не з’являйся, не прийму. Зрозуміла, про що я кажу? Мої слова не забувай!
Мати спочатку відмовляла Віру їхати, але потім написала своїй сестрі записку з проханням дати притулок доньці у себе хоча б на деякий час. Старша сестра матері, тітка Наташа, жила в місті з юності, і мала свою невелику квартиру.
Ось з ким Віра цілком могла поділитися, то це з тіткою Наталкою. Не маючи своїх дітей, вона прив'язалася до Віри всім серцем. Іноді дівчині здавалося, що тітка Наталя ставиться до неї навіть краще, ніж мати.
Але її лякало, що тітка обмовиться батькам. І, що тоді? Одного разу вона мало не відкрилася тітці, вчасно схаменулася і замовкла. Та родичка останнім часом стала аж надто уважно придивлятися до неї, все частіше запитуючи:
- Віро, у тебе все гаразд? Ти не захворіла?
Вірі хотілося сказати тітці Наталі всю правду, пригорнутися до неї, виплакатися досхочу, але заважав страх, що можуть дізнатися батьки.
Відімкнувши квартиру, Віра навшпиньках пройшла в свою кімнату і причинила двері. Присівши на диван, дістала мобільний телефон і стала телефонувати Микиті. Ніхто не відповідав, і вона кілька разів повторювала виклик, поки механічний голос не повідомив їй, що телефон абонента вимкнений.
Негідник! Він брехав їй. І про те, що любить, і про те, що з дружиною мріє розлучитися, і про те, що щасливий з нею, з Вірою. Все виявилося брехнею! Її довірливість і закоханість обернулися жахом кошмаром, в якому вона тепер живе, не знаючи, як їй виплутатися. А вона думала, що зустріла своє щастя. Господи, що ж їй робити?
Рипнувши, двері в кімнату тихенько прочинилися. Зайшовши в кімнату, тітка Наталя підійшла до дивана і сіла поруч з Вірою. Взявши її за руку, тривожно запитала:
- Де ти була, Вірочко? Щось сумна ти зовсім. Може, розкажеш, що відбувається?
Несподівано для себе Віра зізналася:
- Я до церкви ходила.
- До церкви? А телефонуєш кому весь час? Хлопцеві своєму, Микиті?
Віра зніяковіло дивилася на тітку. Звідки вона знає про Микиту? Адже вона нічого їй про нього не казала. Тітка Наталя, погладивши Вірину руку, усміхнулася:
- Він телефонував сюди, коли тебе не було. Тебе запитував. Я і дізналася тоді, як його звати.
- Сьогодні телефонував?
- Ні, з тиждень тому. А ви що, посварилися?
Віра, зітхнувши, промовчала, але тітка не вмовкала, м'яко, але наполегливо намагаючись вивідати у дівчини причину її смутку:
- Вірочко, не тримай це в собі, розкажи, що тебе мучить. Тобі одразу легше стане, повір мені.
Голос тітки був таким ласкавим і співчутливим, а біль у Віриній душі настільки нестерпним, що дівчина все, як на духу, повідала тітці.
Наталя слухала, не перебиваючи, поки Віра не закінчила сумну розповідь, а потім тихо сказала:
- Знаєш, Вірочко, протягом життя людина робить багато помилок. Без цього прожити неможливо. Але бувають помилки поправні, а бувають і такі, що виправити вже неможливо. Здається, що все зроблено правильно, а результат зворотній, і людина на все життя залишається глибоко нещасною та знедоленою. Ти ніколи не питала, чому я одна. Адже я була одруженою, за коханого виходила зовсім молоденькою, такою ось, як ти тепер. І буквально відразу завагітніла. А час важкий тоді був, початок дев'яностих. Прилавки порожні, чоловік роботу втратив, а я і працювала, і вчилася, грошей у нас не вистачало навіть на найнеобхідніше. Тоді ми і вирішили з чоловіком, що дитинка нам поки не потрібна. Ми ще молоді, встигнемо і народити, і виростити. Але життя розпорядилося інакше. Якщо б я знала тоді, як все буде, ніколи не стала б аборт робити. І лікар вмовляла мене, та я не послухала, дурненька була. Після цього дітей мені Бог так і не послав більше, хоч я і постійно лікувалася. А чоловікові через роки батьківства захотілося. Пішов від мене до іншої, молоденької, і вона йому народила двох. Добре, що хоч совісті у нього вистачило квартиру мені залишити. Але в ній я сама-самісінька. Спасибі, що ти тепер є. Не повтори моєї помилки, Вірочко! Повір, немає на світі щастя більшого, ніж діти! Тітка Наталя помовчала, потім обняла племінницю за плечі і прошепотіла:
- Думаю, тобі і Матір Божа те саме сказала б. Як ти думаєш?
- Не знаю, як вчинити. Батьків боюся, адже ти знаєш, який у батька характер.
- Це твоє життя, дівчинко, а не їхнє. І вибір повинен бути за тобою. А я в усьому тобі допоможу, ти труднощів не лякайся. Удвох ми точно впораємося! А ти від щастя свого не відмовляйся.
Віра слухала, що казала їй тітка і не могла повірити в те, що вона її не засуджує. Навпаки, вона підтримує її і хоче допомогти!
- Тітко Наталю, це буде дитина, народжена поза шлюбом. Це ж гріх!
- Припини навіть думати так! У тебе народиться син або донька від людини, яку ти покохала. Це вже інша річ, що та кохана людина, виявилася негідною цього. Але ти в цьому не винна. І подаруєш світу нове життя. Який же це гріх? Це щастя і радість.
- А батьки? Як бути з ними?
- Ми до певного часу нічого їм казати не станемо. А потім, як Бог дасть!
На прийом до лікаря Віра пішла разом із тіткою. З Наталею вона почувалася впевненішою. Рішення залишити дитину далося їй нелегко, але вона більше не сумнівалася, що чинить правильно.
Через кілька днів на порозі церкви знову з'явилася тоненька, як очеретина, Вірина фігурка. Підійшовши до ікони і перехрестившись, Віра стала тихенько молитися. Але тепер у її молитві було не тільки прохання про прощення, а ще й слова подяки.