Анатолій Лаврентій: Чому я балотуюсь у депутати?

- Одного разу я вже був при владі, – зізнається Анатолій Степанович. В 2010-му році займав посаду заступника мера, Сергія Мельника. Одного року мені вистачило щоб зрозуміти – це болото не для мене. З одного боку бездіяльність дрібних чиновників, з іншого – закулісні перемовини регіоналів з б’ютівцями про дерибан чергового шматка землі, чи продаж за хабар чергового державного підприємства. З 2011-го року я поза владою та поза політикою.
- Що ж змінилося зараз?
- Сьогодні чиновники, депутати, правоохоронці знахабніли! Після того як майже всі герої «доби Януковича» залишилися непокараними, влада зовсім втратила страх. Вони впевнені: якщо не покарали тих, хто стріляв у народ, то можна робити все і нічого за це їм не буде. Жодні сміттєві баки не лякають, а в тюрму, вони знають, що їх не посадять. А навіть якщо й посадять, то у в’язниці у них райські умови: гра в більярд, сауна і безперешкодні зустрічі з партнерами по бізнесу.
Також, на моє рішення вплинула війна. Зверніть увагу, як швидко війна стала звичним ділом в Україні? Коли загинули бійці Небесної сотні, влада говорила про це як про трагедію. Сьогодні ж кожного дня гинуть десятки і сотні людей. І ніхто навіть не намагається поставити крапку! Насправді своїм перемир’ям вони грають на руку Путіну. Але гірше те, що вони самі «гріють руки» на війні. Гріють руки на грабунку Донбасу, гріють руки на дерибані доброчинної допомоги, яку по копійці збирають люди.
Ця війна буде продовжуватися роками. Вони так бажають. Дуже зручно виправдовувати економічний крах, дуже зручно присікати народні протести.
Але й це не найгірше. Найгірше те, що війна буде рухатись на захід. І завтра міліція у Дніпропетровську так само мовчки буде спостерігати, як на мерії встановлюватимуть прапор чергової «народної республіки».
Якщо не дати по рукам владі сьогодні – гради будуть лупити по Кам’янецькій вже через рік. Вони втратили страх, вони втратили міру.
Але що може зробити один депутат проти фінансово-промислових груп, які мають чіткий план, як «зжерти» Україну?
Що можу і повинен зробити я, як депутат. Моя відповідь чітка. Громадський контроль. Як депутат, я негайно подам на розгляд Верховної ради законопроект про громадський контроль. І вони змушені будуть його зареєструвати. Паралельно з цим ми з вами створимо загальноукраїнський рух «За громадський контроль». І голосно скажемо Верховній раді: або повертайте народу можливість контролю за владою, або йдіть геть.
Верховна рада саме під впливом голосу народу прийняла люстраційні закони, саме завдяки народному спротиву пішов у небуття Янукович, якого всі вважали всесильним, саме завдяки народу сепаратистська зараза не розповсюдилася у інших регіонах України. Звичайно, один у полі не воїн. Але у депутата є право законодавчої ініціативи і це те, за чим я йду до Верховної ради. Решту зробить народ.
- Що таке громадський контроль у Вашому розумінні?
Кожен будинок вибере свого представника. У нього буде посвідчення, з яким будь-який чиновник буде змушений надати всю наявну інформацію про використання бюджетних коштів. Подання такого громадського представника про бездіяльність або перевищення повноважень чиновниками буде розглядатися прокуратурою впродовж 10 днів. У випадку бездіяльності місцевого прокурора справа передаватиметься у вищі інстанції про зняття його з посади. Оголошення збору підписів про відкликання бездіяльних депутатів-мажоритарників. У разі збору більше половини голосів виборців округу депутат, має бути негайно позбавлений мандату і оголошені позачергові вибори в окрузі.
Кожні три місяці – зібрання форуму громадських представників і розгляд питання про вотум недовіри тій чи іншій партії. Жоден депутат, чи чиновник не повинен мати імунітету перед рішенням народу. Депутати – найняті народом працівники. Народ має контролювати їх так само, як будь-який директор контролює своїх підлеглих. Їх час виходу на роботу, виконання своїх обов’язків.
Неконтрольований робітник завжди буде лінуватися і красти. Саме це і відбувається в Україні 23 роки.
Чому я прийняв рішення йти у депутати особисто? Тому що не чую таких ініціатив від жодної політичної партії, від жодного кандидата-мажоритарника. Лише загальні фрази, усмішки і обіцянки покращення.
Перемогти буде важко. Серед моїх конкурентів діючий мер, якого напевне підтримають працівники комунальних підприємств. Це зрозуміло. Вони отримують зарплатню з рук міськвиконкому, а керівники комунальних підприємств отримали з рук міськвиконкому свою владу.
Серед моїх конкурентів представники революційних партій. Дарма, що не мають жодного управлінського досвіду і бачення державної політики. Їм цікаво. Вони бажають лише потримати в руках посвідчення народного депутата.
Кандидати від партій не задумуються – що вони будуть лише посміховиськами з посвідченнями. Адже рішення прийматимуться першими особами під диктовку олігархів. Пройде лише 3-4 місяці і вони з подивом зрозуміють, що сидять в смітнику і народ їх ненавидить. І навіть не зрозуміють за що. Адже вони лише тиснули ті кнопки. які їм казав тиснути черговий «чечетов».
Але багато хто з хмельничан проголосує сьогодні і за них. Задурені розмовами про необхідність миру з Путіним, про те, що «партії з народом» і готові отримати кулю в лоб за Україну.
Але надія на перемогу в нас є. Інтернет, дякувати Богу, працює. Є можливість принести газету в поштову скриньку.
Не дивлячись ні на що, я переконаний в перемозі. Законопроект про громадський контроль буде зареєстрований, під тиском народу Верховна рада змушена буде його прийняти і зразу все стане на свої місця. Вкрадені Януковичем і компанією мільярди повернуться в бюджет, миттєвим ударом батальйони російської армії будуть знищені і десятки тисяч російських матерів переконають Путіна припинити війну, корупціонери сядуть в тюрми.
Тому що за владою в Україні наглядатиме народ. 40 мільйонів людей, яких неможливо підкупити. Слава Україні!