«У майстерні проводив би цілий день»

 Володимир Кирилович родом із Запоріжжя, виховувався у дитячому будинку. Сиротам особливого вибору щодо професії не давали: хлопці здобували фах водія, дівчата ставали швачками. Закінчивши профтехучилище, Володимир возив вантажі усією Україною, аж доки на Хмельниччині не зустрів свою долю. Так потрапив на Поділля, облаштувався у Гарнишівці Волочиського району. І вже тут вперше взяв до рук ніж, шматок дерева... Першим виробом з дерева була звичайна качалка, потім на прохання дружини витесав макогін. Робота настільки сподобалася, що для зручності у роботі зібрав верстат, у хліві обладнав майстерню. І тепер кожну вільну хвилину використовує, як каже, «для душі»: бере шматок дерева, вмикає верстат... І за якийсь час вже тримає у руках тарілку, вазу чи шкатулку. Потім дає художнику, щоб розписав, покриває лаком – і готовий справжній витвір мистецтва. А заодно – потрібна у господарстві річ.
Скільки зробив тих кухонних приладів за сорок років, вже й не пам’ятає. Але зараз цей «примітив» майстра вже не так цікавить, виготовляє кухонне начиння на прохання місцевих господинь та знайомих. А мати вдома його роботу – означає користуватися ексклюзивом, бо серед них немає навіть двох подібних.
Крім різноманітних речей для кухні та оселі, Володимир Кирилович власноруч сконструював чудернацький автомобіль, а свої вироби він вирізає на верстаті, теж сконструйованому власноруч. Автівку, каже, довелося зібрати, аби завозити дерево для своїх виробів. Верстат – аби їх виготовляти. Деревину купує на Городоччині. Складає її та чекає, доки дерево підсохне, цей процес триває рік, а то й більше. Деревина має бути твердою – клен, ясен, бук. Далі майстер робить заготовки, складає їх у майстерні. А згодом звичайні дерев’яні колодки та дощечки в руках умільця перетворюються на тарілки, таці, вази, шкатулки, цукерниці, ступки. Останній «писк» майстерності – хлібниці. «Їх я придумав сам, - каже майстер. - Це така широка ваза на ніжці, зверху – кришка, щоб хліб не засихав. Можна використовувати і для печива. Правда ж, гарно?». Яскраві самобутні вироби справді впадають в око. Володимир Кирилович хоч і сам не малює, проте художникам замовляє свій візерунок. Він обов’язково має містити національні орнаменти, кольори. Ну, ще може бути щось казкове. «На виставки та ярмарки завжди беру із собою приймач, - каже він. - Вмикаю українські пісні. Це покращує настрій. А деколи, для реклами, накладаю у цукерницю цукерок і ходжу рядами, пригощаю всіх охочих. Людям приємно, і мені на душі радісно».