ye-logo.v1.2

Дружина героя Небесної сотні Анатолія Корнєєва вишиває бісером ікони, щоб не збожеволіти від горя

Євромайдан 7717

А його син став сільським головою, аби продовжити батькову справу.

Щедрий урожай суниці і малини поблизу оселі Корнєєвих цьогоріч не збирали ті дбайливі руки, які саджали і плекали ці рослини. По ягоди приходили родичі, друзі, знайомі: Людмила Михайлівна — дружина Героя України — самостійно просто не встигала збирати плоди праці свого чоловіка. Анатолій Корнєєв був господарем на всі руки, мав власнi теплицi, постiйно вивчав новi технологiї вирощування овочевих культур. Дбав про те, щоб кожна рослинка була доглянута. Він любив працювати на землі, свою городину возив навіть на сільськогосподарські виставки. Відвозив власноруч вирощені овочі і хлопцям на Майдан…

Голова Рудської сільської ради (Кам’янець-Подільський район) Анатолiй Корнєєв був убитий на вулицi Iнститутськiй 20 лютого прямим пострiлом снайпера у серце.
Лише у 2010 роцi чоловік став сільським головою, та встиг чимало зробити для трьох сіл Рудської територіальної громади. Односельчани кажуть, то було його покликання — працювати для людей. Поки очолював сільську раду, було газифіковано села, проведено освітлення головних вулиць, відкрито садочок і частково відремонтовано дороги.
«Анатолія турбував добробут селян, він хотів покращити їхнє життя. Його боліло серце, що люди талановиті, працьовиті не можуть жити в тих умовах, на які заслуговують. Чоловік близько брав до серця проблеми інших, щиро дбав про громаду, прагнув, щоб сільські люди мали роботу. Про себе дбав в останню чергу. Мав великі плани щодо поліпшення благоустрою, мріяв, щоб село не тонуло у багнюці», — розповідає Людмила Корнєєва.
Анатолій Петрович бував за кордоном, навідував доньку, яка перебралася у Швецію, тому бачив, що існує інше життя. Він не міг зрозуміти, чому в українців не може бути так, як у європейців? Там, на Майдані, як розповідає пані Людмила, чоловік знайшов однодумців, був у захваті від людей, з якими познайомився.


«Толя не змiг всидiти вдома, казав: «Там же діти!». До Києва вирушав на вихідні нічним потягом. Приїздив потім надранок весь у сажі, задимлений. Одразу ішов у душ, а тоді одягав сорочку, краватку — і на роботу. Був переконаний, що все можна вирішити без насильства», — пригадує Людмила Михайлівна.
Односельчани розповідають, що Анатолій Петрович був незамінним сільським головою — чесний, працьовитий, старанний і завжди привітний. Допомогти комусь треба — ніколи не відмовить. Ніякої роботи не цурався, дарма що керівник. 26 жовтня, коли усі українці обирали народних депутатів, громада трьох сіл Кам’янець-Подільського району (Гаврилівці, Цвіклівці Перші та Руда) визначалась із новим очільником. Ним став син загиблого героя Небесної сотні Віталій Корнєєв.

На фото (зліва на право): дві сестри Анатолія, батько, дружина та син 

«Я не думав про те, щоб продовжувати батькову справу, проте перед виборами приходили односельчани, просили зробити те, чого він не встиг», — пояснює Віталій Анатолійович.
Він взяв на себе обов’язки сільського голови і господаря. Та нарікає, що тепер має дуже мало вільного часу.
«Батько теж завжди був зайнятий. У таких випадках кажуть: поспішав жити. Тепер я його розумію. Він був суворим, але справедливим. Навчав любити працю. Казав завжди, що робота об’єднує, — згадує чоловік. — Коли батько почав їздити на Майдан, то вже не міг зупинитися. Я вважаю, що смерть його не була даремною. Попереду у нас — великі зміни, адже революція пробудила в українців почуття гідності і патріотизму».
З часу, коли Анатолій Корнєєв віддав життя за правду і справедливість, його син одружився, подружжя мешкає разом із Людмилою Михайлівною у селі Гаврилівці. Віталій ознайомлюється з обов’язками сільського голови, а пані Людмила день у день добирається до сусіднього села, де працює сімейною медсестрою. Жінка не може досі звикнути, що її коханий чоловік вже не повернеться з роботи, не розповідатиме їй про проблеми, з якими зіштовхнувся, і не ділитиметься радісними новинами. Його смерть для неї — велике горе, і біль не притупився, хоч минули місяці.


«Люди загинули за правду і справедливість. Ми усі сподівалися, що попереду радикальні зміни. Ось уже рік минув, а результатів розслідування немає, ніхто не покараний. Чиновники, які підтримували ту бандитську владу, досі працюють. Звісно, хочеться вірити у краще, але вже стільки невинних хлопців загинуло на передовій, і що буде далі — невідомо», — турбується жінка.
Дружина героя Небесної сотні Анатолія Корнєєва переконана: якби чоловік не загинув на Майдані, він одним із перших пішов би боронити Україну. Поки розповідає про нього, сльози котяться по її обличчю. Каже, після похорону була у важкому психологічному стані, боялася збожеволіти. Не вірила, що зможе пережити таку тяжку втрату. І зараз носить із собою жмені таблеток. Заспокоює себе рукоділлям: почала вишивати бісером ікони. Вже й сорочку синові вишила, а доньці — сукню. Переконує себе: тепер потрібно жити за себе і за чоловіка.

Маленьке село Гаврилівці на Кам’янеччині дало Україні двох героїв: у Києві на Майдані загинув також односельчанин Анатолія Віталій Васільцов. 18 лютого куля снайпера наздогнала чоловіка на вулиці Великій Житомирській. У нього залишилась дружина і двоє маленьких донечок. Похований Віталій на Київщині, у селі Жорнівка, де проживав із сім’єю.
Поблизу сільської ради люди висадили Алею Слави в пам’ять про героїв Небесної сотні. Дружина та син Анатолія Корнєєва посадили там калину, червоні кетяги якої нагадуватимуть про невинну кров, що пролив він заради рідного народу.

Від редакції: У рубриці "Євромайдан. Рік по тому" ми збираємо історію Євромайдану, Революції Гідності та спогади про Небесну сотню. Пишемо про те, як склалося життя поранених на Майдані. Аналізуємо ситуацію в країні та області, зміни загалом та у кожному з нас... І все - це словами рідних, друзів, близьких Небесної сотні, учасників Майдану, вас, читачів. Читайте, пишіть, додавайте, згадуйте та аналізуйте разом із нами. Адже історію пишемо ми.

 

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую