ye-logo.v1.2

Душа Чорноострівського костелу

Суспільство 3440
автора
Свого чотирилапого улюбленця брат Джорджіо знайшов на вулиці в коробці.. Фото: автора

Брат Джорджіо колись приїхав до Чорного Острова на три місяці, щоб допомогти з ремонтом костелу, але залишився тут надовго

 Чорноострівському костелу понад 200 років. Першу службу тут відслужили на початку 20-х років ХІХ століття. В архівах збереглися свідчення, що храм мав 47 метрів у довжину та 30 метрів – у ширину. Частково він зберігся донині. Щоправда, не у такій величі. Тут розташовувалося дев'ять вівтарів, і у кожному був образ, написаний італійським художником Бачеллі. «Бачеллі тривалий час жив у Чорному Острові у панів Пшездецьких, – розповідає брат Джорджіо. – Але до нас не дійшов жоден образ цього художника. У вікнах були дуже красиві вітражі майстрів французько-варшавської школи. Від них теж нічого не залишилося. Служби супроводжувала органна музика – орган польські пани купили дуже дорогий, з клавішами зі слонової кістки, яка дорожча від золота. Але під час післяреволюційних погромів його повністю знищили, дуже постраждав і сам храм. В радянські часи тут був Будинок культури, бібліотека, Палац піонерів. І лише на початку 90-х років храм передали католицькій громаді. Брат Джорджіо приїхав до Чорного Острова у 2000-у, коли храм вирішили капітально відреставрувати. Відтоді монах живе при храмі. Оскільки священик приїжджає до селища лише на свята, то усі питання, які виникають у прихожан, вирішує брат Джорджіо. Хтось приходить до нього за порадою, інший хоче більше дізнатися про церковні обряди, а комусь просто хочеться поговорити, «вилити душу».
Подорожі
Маленький хлопчик Єжи-Міхал з польського містечка Коцка, що за 90 кілометрів від Вроцлава, ніколи не думав, що побуває у різних країнах. І якщо Італія не здавалася такою далекою, то про те, що доведеться побачити холодний російський Новосибірськ, зовсім не здогадувався. Та й працювати у Ватикані для будь-якого католицького священика – велика честь. Єжи вдалося і у Ватикані попрацювати, і до Новосибірська потрапити, а потім зачепитися у маленькому подільському містечку. До речі, саме в Італії з поляка Єжи зробили «італійця» Джорждіо. «Їм було важко вимовити моє ім’я, – пояснює чоловік. – Тому й казали звичне їм Джорджіо. Коли я приїхав до Новосибірська, то там був ще один Єжи-Джорджіо. Оскільки він приїхав раніше, то йому вдалося повернути своє ім’я, а я залишився Джорджіо, щоб не плутали. Тепер настільки звик до цього імені, що мене й брати так звуть».
У Ватикані Джорджіо працював помічником в Папському інституті, котрий займався підготовкою православних та католицьких священиків зі Сходу. «Було непросто зважитися на поїздку до капіталістичної Італії, бо ще були часи комуністичного режиму, незрозуміло, що мало бути з Польщею, я турбувався про рідних, – згадує він.
– Але мама сказала, що там такі самі люди, як в Польщі, просто потрібно зрозуміти їх, їхню ментальність, і прийняти, а не нав’язувати своє. Я завжди слідую цим маминим порадам. Коли приїхав, то не знав жодного слова по-італійськи. Вчився у процесі спілкування. І сьогодні зовсім не шкодую, що тоді зробив такий вибір». А коли Союз, нарешті, розпався, Папа Римський призначив для Росії єпископів. Вони з’їхалися до Ватикану. А оскільки брат Джорджіо знав російську, то його попросили супроводжувати єпископа з Новосибірська. Познайомившись, єпископ запросив Джорджіо до Росії, допомогти будувати кафедральний собор: «Я відповів, що поїду туди, куди мене спрямують. А тоді якраз займався відкриттям у Москві Ватиканського посольства, і після завершення мав їхати з такою ж місією до Монголії. Але поїхав до Сибіру. Через якийсь час туди приїхав провінціал Ордену єзуїтів і розповів, що на Хмельниччині, в маленькому Чорному Острові, відновлюють костел, і попросив допомогти священику у будівництві. Усього три місяці, потім мене направляли до Чернівців. Однак, приїхавши сюди, я залишися у Чорному Острові. І вже майже п'ятнадцять років живу і працюю тут. Хоча ремонт костелу справді тривав три місяці».
Охорона
«Приміщення костелу було таким, що дивитися боляче, – продовжує брат Джорджіо. – Було зовсім порожньо, вхід прикрашала фігура Матері Божої, яку подарував храму тодішній єпископ Ян Ольшанський, а на стіни бабусі прикріпили вирізані з газет образи святих. Від Будинку культури залишилося кілька поламаних стільців. Тоді парафіяни найняли кілька працівників, а я керував роботами, оскільки у Польщі закінчив будівельний технікум і знався на будівництві».
Згодом помітив, що купка з будівельними матеріалами потроху... зменшувалася, а на території костелу, де посіяв травичку та квіти, вільно розгулювали сільські кури, гуси, качки. «Тоді я вирішив завести собаку,– пояснює брат Джорджіо. – Я взагалі люблю тварин, у Новосибірську у мене жив кіт. А тут потрібен був і друг, і охоронець. Так з’явився ротвейлер Лорд. І одного разу він врятував костел від пограбування. Тоді я якраз привіз орган. Уночі почув, що пес дуже гавкає, прокинувся, засвітив усюди світло, пройшовся по костелу. Через годину знову все повторилося. Наступного дня працівники, котрі виконували ремонтні роботи, повідомили, що хтось намагався пробратися всередину, навіть цвяхи з віконних рам вийняв. А Лорд завадив пограбуванню. Взагалі пес дуже любив людей, був добрим, вихованим і привітним. Мені здається, що він був найкрасивішим ротвейлером в усьому світі. Але, на жаль, кілька років тому від помер. Ветеринар, котрий намагався його врятувати, пояснив, що собаку отруїли. Хоч вже минули роки, мені важко згадувати про це. А тоді, вкрай засмучений, я разом із своїм похресником Миколою поїхали на базар, щоб купити іншого охоронця. Та цуценят ніхто не продавав. А під стіною будинку ми помітили коробку з-під телевізора. Зазирнули, а там – цуценята. Я став поряд і чекаю, коли прийде господар, щоб прицінитися. Раптом з’явився якийсь дідок і каже: «Забирайте, вони нічиї». Я ще покрутився з півгодини, але так і не знайшов господаря собачат. Взяв двох, посадив у машину і поїхав додому. Так у мене з’явився Блейк. Це лабрадор, але не чистокровний. Інший собака виріс невеличким дворняжкою. Його я віддав одному з мешканців містечка. Блейк теж дуже хороший собака, добрий і веселий. А найбільше любить слухати, як я граю на органі».
Родина
Хоч брат Джорждіо за національністю поляк, але українські корені має. «Мої батьки родом із Західної України, – розповідає він. – Мама з Тернопільщини, а батько львів'янин. Вони переїхали до Польщі під час Другої світової війни. Так що я тут, в Україні, не чужий». Як і всі поляки, родина, у якій виховувався хлопець, була віруючою. Хлопчик прислуговував священику, був міністрантом. А після закінчення школи сказав мамі, що хоче бути монахом, вступити до Ордену Єзуїтів. «Я дуже вдячній мамі, що вона підтримала мій вибір,– каже монах. – Вона пишалася тим, що я обрав шлях священства. Взагалі вона була мудрою жінкою. Адже виховувала нас, трьох хлопців, сама. Для нас було три головних місця: школа, дім, костел. І я вдячний мамі, що вона нам показала правильний шлях у житті».
У 2000-у до Чорноострівського костелу приходило мало людей, в основному, старенькі бабусі. «Я тоді думав, що поховаю усіх бабусь, зачиню костел і поїду звідси, – усміхається брат. – Може, вигляд костелу відлякував людей? Але потроху вірян більшало. А мене Бог нагородив даром грати на органі. Тут знайшов якийсь інструмент – фісгармонію, і на одній зі служб заграв. Бабусі заахали і заохали. Згодом з Польщі я привіз простенький орган, тепер моя музика супроводжує кожну Божу Службу. Скажу, що це дуже оживляє Літургію. І з часом до храму почали приходити 100, і 120 чоловік. Тішило те, що було багато дітей, молоді. Костел охоплює 25 сіл, і діти з усіх цих сіл збігалися до храму. Я з ними спілкуюся, ходимо разом на річку, потім разом чаюємо, розмовляємо про життя. І батьки спокійні за своїх дітей, і мені цікаво з ними. Саме тут, у Чорному Острові, я знайшов родину – парафіян».

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую