Раківська корчма – притулок проскурівських «мазуриків»

 У минулі століття в нашому Проскурові великих злочинних угруповань майже не існувало. Проте майстрів «почистити» перехожим кишені, завжди вистачало.
Називали таких крадіїв інколи «мазуриками», інколи «марвіхерами» – обидва слова жаргонні, але поширені вони були як серед злочинців, так й у народі. Діяли такі злодії або з напарником, або невеличкою групою, причому, як правило, кожний у своєму районі – хто на вокзалі, хто на ринку, хто у храмах. Витягнути гаманець із кишені пальто або сюртука – для досвідченого “мазурика” справа хвилини. Ще швидше цей гаманець передавався в другі, треті, четверті руки «поділь­ників», так що на випадок можливого обшуку, злочинець був «чистим» та міг навіть обурено зреагувати на обвинувачення. Доволі часто проскурівські «мазурики» промишляли у синагогах, де непомітно обкрадали занадто завзятих богомольців. Навідувалися й у православні церкви. Відомий поділлєзнавець та священик М.Орлов­ський у 1869 році на шпальтах «Подільських єпархіальних відомостей» попереджав паству: «Гроші свої треба носити обережно... У містах наших багато крадіїв, які дуже спритні та в змозі за мить обчистити кишеню необережного богомольця, коли він у храмі стоїть на колінах, або б'є земні поклони...» Ну, а вже про ринки та ярмарки й годі казати. Тут, в натовпі торговців та покупців, «марвіхери» відчували себе, як риба у воді. Група крадіїв розосереджувалася базарною площею, одні вистежували «здобич», інші відволікали обрану жертву, треті залазили до кишені. Аби не викликати підозри, між собою злочинці спілкувалися особливою мовою. Купець у них називався «аршин», гроші – «бабки», гаманець – «джміль», шуба – «теплуха», годинник – «стукали», поліцмейстер – «фараон» або «барбос» тощо.
Після вдалої вилазки, більш солідні «ма­зурики» збиралися у нелегальних притонах, де розділяли вкрадене, їли та пили, обмінювалися секретами професійної майстерності. За поліцей­ськими звітами, у 1881 році в лабіринтах прибузьких єврейських кварталів під час облави було виявлено три таких притони. Місцем притулку менш солідних крадіїв у теплу пору року були околиці приміського хутора Ракове, а взимку – тамтешня Раківська корчма, що розташовувалася біля греблі та млина на Кудрянці (нині це місце поблизу ветлікарні). Там проскурівські «мазурики» відпочивали, пиячили, вирішували свої питання, домовлялись про наступні крадіжки. Тут злочинці почувались доволі спокійно, адже у такий глухий закуток Проскурова поліція майже не навідувалась.

Раківський млин та корчма (позначені «с» та «f») на карті 1824 року.