ye-logo.v1.2

Не можна постійно прибирати той клятий пляж, де вже за годину з’являються залишки первісних людей

Культура 6598

Ви були на Green Fest цими вихідними? Я ходжу туди щороку.

Саме цьому фестивалю я вдячна за знайомство із медитаціями та знанням про психологічні відмінності між чоловіком та жінкою. Як приємно, що в нашому аморфному місті відбувається не просто якесь дійство, а дійство з ідеологічним підтекстом.

Цей раз був для мене дуже дивним. Чи тому, що я змінилась – нахапалась європейського повітря – чи тому, що сонце не так пекло в голову, але він був ДИВНИМ. Дивним в сенсі того, що нічого не змінилося в Хмельницькому. Люди не міняються! Третій рік – це вже звичка, корисна звичка. Третій рік – саме час, аби приносити які-не-які плоди. Три – це магічна цифра, яка відкриває двері духовного, але тільки не для Хмельницького.

От проходжу я стежкою (з "Електроніки" до серця пляжу), і таке враження, що перенеслася назад в минуле. Всі ті самі «запухлі» від пива обличчя, всі ті самі товсті, звисаючі животи, всі ті самі бички, які білим інеєм покрили червневу траву. Все те саме отупіння, та сама пасивність та байдужість.

Цього разу було забагато концертів, але замало слів та ідейного натхнення. Музика лунала з самісінького ранку, стаючи голоснішою до вечора. Складалось враження, що гучними звуками намагалися заглушити всі думки, переживання, проблеми, розум. На повну потужність лунала музика, люди пили та раділи їй, хтось курив, а хтось бився, але все одно радів їй. Загалом було радісно.

Але одна картина залишиться в моїй пам’яті назавжди – групка солдатів, яка просто проходила повз. Вони пройшли, а звідусіль повіяло холодним вітром війни. Тоді стало не по собі. Гучна музика не давала можливості проаналізувати цю ситуацію та зрозуміти, ЩО насправді відбулось. Не впевнена, що хтось їх взагалі бачив, бо алкогольна радість заповнювала кожну молекулу повітря, але, повірте, вони проходили там.

Дивний цей Хмельницький, дивний цей рік, Green Fest, люди, дивна якась Україна. І ніби зовні все міняється, але це тільки міраж. І ніби ми боремося за свідому молодь, чисту природу та гідне життя, але хоч би хтось не побоявся зробити крок вперед, змінитися, відкрити своє серце та розум та зрозуміти, що більше так жити немає сили. І ніби ми міняємо політиків з чорних на білих, а все залишається на своєму місці. І ніби дають нам кредити, гроші, обіцянки, нові угоди, але кудись зникає, випадає у смітник, і рано чи пізно ми повинні зрозуміти, що ТАК ДАЛІ НЕ МОЖНА.

Не можна ігнорувати проблем, які виїдають очі, все тіло, не можна постійно прибирати той клятий пляж, де вже за годину з’являються залишки первісних людей, не можна заглушувати реальність гучною музикою та одурманюючими речовинами – просто не можна! І не питайтесь чому!...

P.S. І ніби йде війна, яка всім вже осточортіла, приїлася, зробилась сірою буденністю. І ніби народ ми, але толку з такого народу? І ніби країна ми незалежна, але до біса така незалежність... 

Коментарі:

Media 26.07.2015 15:32

.

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую