Чим Маниківці манять мандрівників?

У Деражнянському районі, у 38 кілометрах від обласного центру, розкинулося велике село Маниківці. Тут мешкає понад тисячу людей, у школі навчається близько півтори сотні юних маниківчан, у дитячому садочку – 40 дітей. У селі є великий двоповерховий Будинок культури, власне відділення зв’язку, бібліотека, музей, спиртзавод. Та не лише цим примітні Маниківці. Вони мають багату та цікаву історію, свідчення якої збереглися до наших днів. Серед цих свідчень – палац Косельських, у якому з 1950-х років розмістилася школа. Її директор та вчитель історії Валентина Висилянська, яка вже вчителює тут 30 років, провела для кореспондента «Сімейної газети» цікаву екскурсію.

Точно не відомо, коли збудували маєток. Історики вважають, що це відбулося у ХVIII столітті, є згадки про реставрацію 1876 року. Маєток виконаний у романському стилі, має прямокутну форму та три башти – дві шестикутні з північного боку та прямокутну з півдня. Колись башти прикрашали дахи з шпилями і флюгерами (їх ліквідували у 1970-х роках, але збереглася стара фотографія). Але і зараз, після численних ремонтів і перебудов (у 2002 році внесли останні зміни), будинок вражає своєю оригінальністю. Тут немає одного парадного входу, а є чотири рівноцінні, з кожного входу на другий поверх ведуть спіральні сходи. Усередині збереглися фрагменти автентичного дерев’яного оздоблення стін, сходів, паркет, плитка, грубки, підвальні приміщення та потужні балки перекриття і даху (нам пощастило побувати і на горищі). Деякі класи мають оригінальне планування: це може бути кругла чи напівкругла форма, або ж посередині кімнати арка-склепіння. Мабуть, романтичні роздуми про лицарів і прекрасних дам можуть навіяти ці кімнати...

Селом та маєтком володіли пани Косельські, які добре ставилися до місцевого населення. Підтверджує це той факт, що після більшовицького перевороту селяни не розтрощили і не розграбували палац, а зберегли його.
«Старожили згадують, як пан Кароль Косельський у великі свята виходив на балкон (задля безпеки школярів його довелося ліквідувати, а також добудувати ще один вхід із залізо-бетонними сходами – прим. авт.) і розкидав цукерки дітям, які збиралися внизу, – розповідає Валентина Петрівна. – Крім Кароля, в сім’ї Косельських було ще двоє дітей: син та донька, яка пішла в монастир. Кароль у 1919 році повернувся у будинок, переночував, однак добрі люди попередили його про те, що наступного дня його мають заарештувати. Він поїхав, і більше про родину Косельських ми нічого не знаємо. Можливо, десь у Польщі ще досі живуть їхні нащадки».

Навколо школи-палацу розкинувся старий парк, у якому збереглося кілька сторічних лип, кленів та ясенів.

Велика католицька община

Після знайомства з палацом на нас чекає ще одне, не менш цікаве. Це монументальний костел Пресвятого Серця Господа Ісуса, збудований у 1990-2000-х роках (служба розпочалася 1 липня 2001 року – прим. авт.).

«У нас багато вірян-католиків. Щонеділі на службу ходить 200-350 чоловік. А четвертого липня щороку через село проходить велика кількість паломників. Вони йдуть із Кам’янця-Подільського до Летичева, щоб вшанувати Божу Матір Летичівську, – розповідає Валентина Петрівна. – До великих подій ми випускаємо газету «Відкрийте двері для Христа».

Статуя Марії потрапила у Маниковецький костел із Італії.

Біля входу у храм є пам’ятна табличка, яка повідомляє, що з 1959 по 1991 роки у Маниківцях жив і правив службу Ян Ольшанський, який пізніше став єпископом Кам’янець-Подільської дієцезії. Священнослужителя маниківчани згадують з любов’ю та особливою пошаною. У ті часи католикам жилося несолодко, їх переслідували, не дозволяли відвідувати храм. Отець Ян таємно проводив хрещення дітей та шлюби.

Біля великого сучасного костелу стоїть маленький старовинний храм, який називають капличкою. У селі розповідають, що збудований він у 1851 році паном Косельським. Існує легенда, за якою Кароліна Косельська незадовго до смерті проїхала через усе село з образом Божої Матері, щоб та захищала поселення від усіх бід і нещасть. Маниківчани вірять, що так воно і є. І голодомор, і війну село пережило без великих втрат. За свідченнями отця Домініка, це був поховальний храм, який розташовувався біля католицького кладовища.

Цікаву історію має невеличка скульптура Марії зі збитим коліном і підборіддям. Її знайшла жінка, яка працювала в Італії. Вона побачила, як скульптурою підпирали двері у хліві, порадилася з маниковецьким священиком і привезла її сюди.

«Профановані скульптури (над якими відбулася наруга, неповага – прим. авт.) часто стають чудотворними. У нас є велика надія, що наша Марія допомагатиме багатьом людям у їхніх потребах, вона вже допомагає нам. Запрошуємо усіх до нашого храму», – каже Валентина Висилянська.