Кому не вигідне об’єднання, або Які жахачки придумують сільські голови

Яскравий приклад – питання об'єднання громад: одні вигадали жахачку про те , що «не буде ФАПу» чи «закриють школу-клуб-садочок», а решта починають у це свято вірити. Щоразу повторюю і не втомлюся повторювати: НЕПРАВДА все це!

Вперше Президент і уряд хочуть не узурпувати владу, а поділитись нею з територіальними громадами. Разом із повноваженнями передається і фінансовий ресурс. Тепер уже не район чи область вирішуватиме, буде школі чи ні, а об’єднана громада. Вона ж вирішить, хто буде директором тієї школи.

Беручи до уваги діючі сьогодні норми Бюджетного кодексу, відповідно до яких об’єднана громада отримує повноваження та ресурси, які сьогодні притаманні для міст обласного значення, вона й буде вирішувати питання фінансування своєї інфраструктури. Розрахунки надходжень до бюджету об’єднаної громади показують, що, у порівнянні зі станом до об‘єднання, зростання відбувається досить суттєве, особливо для громад, які об’єднуються навколо міст районного значення.

Екскурс в проблему освіти якраз і характеризує справедливість побоювання окремих представників органів місцевого самоврядування слабких громад. Побоювання в тому, що вони не зможуть профінансувати заклади освіти на своїй території без перетворення нераціональної мережі в оптимальну. По-простому, вони бояться взяти на себе відповідальність за ситуацію у школах на своїй території. Адже значно простіше вимагати «не закривайте школи», а це, погодьтеся, дуже правильна в очах виборців позиція, ніж узяти за ці школи відповідальність на себе та спробувати створити раціональну та ефективну їх мережу.

Так сталося, що через слабкість значної частини сільрад, зменшення населення, постійне зростання витрат на школу, держава забрала зі сфери відповідальності сільських, а заодно і міських рад, міст районного значення, повноваження у сфері освіти. З одного боку це значно зменшило потребу місцевих бюджетів у коштах, і тому держава вивела із складу доходів таких місцевих бюджетів частину державного податку на доходи фізичних осіб. Водночас виявилось, що для досить значної кількості малих сільрад втрата цього податку означає, що у них не залишається коштів на оплату праці зайнятих у сільраді. Щоправда, з‘явилася частини сільрад, для яких втрата ПДФО разом із втратою необхідності фінансування хоча б дитячого садку повністю компенсувалась іншими доходами – акциз, податок на нерухомість. Цього вистачає на зарплату, тому й об’єднуватись ні з ким не потрібно. "Нам і так добре", – кажуть представники таких громад. Напевне, тут злий жарт зіграв податок на підакцизні товари. Адже при проведенні змін податкового та бюджетного законодавства, акциз мав іти лише до об’єднаних громад, а раптом він став іти до усіх, де є платники цього податку. Тепер це стало ще однією перепоною до об‘єднання.

Отже, деяким сільським головам стало вигідним необ’єднання. Адже для чого брати на себе відповідальність за школу, садочок, клуби, територію села, якщо йому на зарплату вистачає бюджетних коштів та й апарату ще залишається. До речі, а ви знаєте яка зарплатня у сільських голів? Сьогодні вона складає від 2 до 10 тисяч гривень. Саме так! Адже є сільські, селищні голови, які встановили собі, окрім «голої ставки», по 100% премії плюс різні надбавки, і вже зараз отримують такі високі зарплати. Навіщо об’єднуватись? Адже це можна втратити!

Хоча, справедливості заради, скажу про іншу категорію голів, які щиро вболівають за свою громаду - і такі насправді голови бачать сенс саме в об'єднанні, у створенні потужної самодостатньої інфраструктури і розвитку своїх територій.

Отже, вирішення питання щодо формування спроможних у широкому розумінні цього слова громад сьогодні лежить винятково у психологічній готовності відповідальних сільських голів до об‘єднання на основі сильного центру та взяття на себе відповідальності за реальні перетворення всієї системи управління та мережі бюджетних закладів та установ у новій громаді. За відсутності такої готовності слід прямо сказати мешканцям своїх громад, що ми не готові до того, аби впливати на якість освіти та охорони здоров‘я на своїй території, на місцевий економічний розвиток, просторове планування. У нас має залишитись так, як є зараз і так триватиме хто зна скільки… Як кажуть в тих таки селах: поки рак на горі свисне.