Гаряча тема:
- Війна
Кам’янчанин посадив алею магнолій в пам’ять про загиблих синів
В пошуках квітучих екзотичних рослин 72-річний Петро Масловський об’їздив половину України
Величні платани, тендітні сакури, чудернацькі пробкові дерева, розкішні магнолії та вишукані гліцинії з’явилися в Кам’янці-Подільському з легкої руки лікаря-окуліста Петра Масловського. Таке квітуче «вбрання» місто-легенда здобуло як пам’ятку-згадку про синів Петра Юхимовича, які молодими передчасно пішли з життя...
«Кожна людина має залишити по собі якийсь слід на землі. Пам’ятаєте – побудувати дім, народити сина, посадити дерево... Дім у мене є, синів було двоє... Посадити ж можу сотні дерев! Можливо, так вдасться заповнити порожнечу в душі, щоб хоча б трохи зменшити свій біль», – каже пан Петро із сумом у очах.
«Й досі не знаю, як вдалося пережити те горе...»
«У мене трагічно загинули два сини, тож я вирішив увіковічити пам’ять про них, подарувавши рідному місту квітучі рослини, – каже Петро Юхимович. – Обидвоє моїх дітей, як я та моя покійна дружина, були лікарями. Старший Андрій працював військовим лікарем у Тюмені, мав гарні перспективи. Біда трапилася тоді, коли він приїхав у відпустку до тещі в Україну. Мій хлопчик отруївся чадним газом, коли приймав ванну. Усьому виною засмічена вентиляція.
Через п’ять років ще трагічніше загинув молодший син Сашко. Він поспішав на роботу, їхав у маршрутці, яка втаранилася у КамАЗ. Це був розумний хлопчина, вчився за кордоном, потім працював у Хмельницькій обласній лікарні. Саша мав захищати «кандидатську» й одружитися... Не судилося...
Й досі не знаю, як вдалося пережити те горе... Життя втратило сенс, я не знаходив собі місця. Тоді мене врятувала віра в Бога. Згодом захопився садівництвом та знайшов розраду в красі природи».
Першими лікар посадив платани на майдані Відродження. Обрав саме ці дерева, оскільки вони величні, красиві й ростуть дуже довго. А ще їх називають Божими деревами. Нині це вже цілком сформовані рослини, якими милуються не лише кам’янчани, але й туристи-іноземці. А цьогоріч завдяки зусиллям Петра Юхимовича біля них зацвіли ще й різнобарвні гладіолуси. Не обділив чоловік своєю увагою й інші куточки рідного міста. Біля фонтану-водойми він висадив плакучі та класичні сакури та незвично-екзотичне деревце – тамарікс, яке цвіте квітами темно-абрикосового кольору, які згодом перетворюються на зелені листочки. Його рослини квітнуть на «Лебединому озері». Саме там чоловік посадив неймовірної краси алею магнолій – червоних, жовтих, рожевих, синіх...
Залишив свій слід аматор-садівник і на «Гунських криницях», біля собору Олександра Невського, в сквері Магдебурзького права... Навіть в Одесі біля інституту Філатова є сакури Петра Масловського. Там лікар часто буває у відрядженні на семінарах.
«Краса природи гоїть душевні рани»
«Доля не була зі мною ласкавою й ніколи мене не балувала. Спочатку не стало дітей, потім від внутрішньої кровотечі помер малесенький онучок... У нього була вроджена патологія кишківника. А два місяці тому не стало й дружини. Я залишився сам, проте рук не опускаю. В рослинах знайшов розраду та втіху. Краса природи гоїть душевні рани, – каже пан Петро. – Народився я в селі Бережанка Чемеровецького району. Любов до садівництва передалася мені від батька, який був знаним городником. Проте професію обрав іншу – закінчив Кам’янець-Подільське медичне училище та Чернівецький медінститут. Працював у приймальному відділенні міської лікарні, їздив на «швидкій», був дільничним терапевтом. Нині ж поєдную лікарську практику з рослинництвом. Після прийому хворих щодня біжу до своїх дерев та квітів. Літо ж нині видалося засушливе, якщо не підливати – загинуть. Я навіть у відпустку поїхати не можу. Хто ж піклуватиметься про моїх «підопічних»?
Мені хочеться, щоб наше місто було затишним, ошатним та квітучим. Тож я не стою осторонь і допомагаю в міру своїх сил. Чотири роки підряд висаджував нарциси, які привіз із Долини нарцисів, що в Карпатському біосферичному заповіднику. Але вони так і не прижилися. Вже потім вичитав, що усьому виною велика різниця в рельєфі. В Карпатах вони ростуть на висотах у тисячі метрів над рівнем моря. Довелося відмовитися від цієї ідеї. Більшість рослин я купую за власний кошт, деякі, якщо пощастить, мені дарують садівники. Якби не вандали, які знищують плоди моєї праці, то результат був би набагато кращим. Але я не скаржуся, а просто на місці загиблої рослинки висаджую нову».
«Поки є порох у порохівницях, не збираюся зупинятися на досягнутому»
Саме постійний рух та невпинна праця дають самотньому лікареві хоча б трішки забути про власний біль. Можливо, тому й зголосився раз на рік їздити до Почаєва, де він безкоштовно надає допомогу паломникам. Не залишає своєю увагою й маленьких вихованців будинку-інтернату у Виноградові, що на Закарпатті. Не з чужих слів знаючи, що таке горе, Петро Юхимович не може стояти осторонь від чужих проблем, намагається усім, чим може розрадити, самотніх та нужденних. Він і сам колись був паломником. Одразу, коли доля відібрала у нього дітей, вбитий горем батько подався до Ізраїлю, згодом завітав у Банченський монастир в Чернівецькій області. Саме після цього чоловік і віднайшов рівновагу та душевний спокій. А нещодавно ще й почав вишивати бісером. Нині закінчує ікону, яку планує подарувати на день янгола своєму товаришу священику.
«Поки є порох у порохівницях, не збираюся зупинятися на досягнутому, – з природженим оптимізмом запевняє Петро Юхимович. – Найближчим часом планую посадити лавровишню, у якої листочки зелені як влітку, так і взимку. Хочу придбати декілька різновидів плющів та магнолій. Коли мене не стане на цьому світі, згадка про Масловських не згасне».
Тільки зареєстровані користувачі мають змогу залишати коментарі!
Будь ласка, зареєструйтеcя або виконайте вхід під своїм акаунтом!
Переваги зареєстрованих користувачів
Зареєстровані користувачі користуються перевагами: