Відродженому козацтву на Хмельниччині виповнилося 25 років

Початок відродження козацтва у нашій області датується 23 вересням 1990 року. Саме у той день, 25 років тому, було створено Подільський козацький полк, куди увійшли усі охочі патріоти.
Бурхливі події 25-річної давнини згадує їх учасник Кузьма Матвіюк: «З ініціативи тодішнього Народного Руху України вирішили відзначити річницю перемоги у Пилявецькій битві на державному рівні. Домовилися із партійцями-комуністами, що будемо робити це разом. Однак коли ми великою колоною підійшли до пам'ятного знака, виявилося, що міліціонери та місцеві селяни із червоними прапорами заблокували доступ. Відбувалися сутички, ми штурмували пагорб, намагалися продертися до хреста і котилися вниз сторчма. Місцеві кричать: «Забирайтеся до свого Львова!». А ми кажемо: «Ми ж свої, місцеві». Врешті-решт виявили, що комуністи хотіли посварити нас між собою, і натомість порозумілися. Активісти познімали червоні прапори, і далі ми святкували разом. Саме тоді молоді чоловіки і юнаки прийняли присягу на вірність Україні і вступили у козацтво».

23 вересня 1990 року. Місце Пилявецької битви.

На жаль, Подільський козацький полк, створений у той день, не проіснував довго. Окремо діяли районні осередки: Шепетівська козацька сотня на чолі із отаманом Ігором Балдою (у березні цього року загинув в зоні АТО на Луганщині – прим. авт.), Плоскирівське козацьке братство на чолі із Петром Рудим, Деражнянське козацьке товариство (отаман – Сергій Ільків), Заславське козацьке товариство на Віньковеччині (одна з перших козацьких організацій на теренах Хмельниччини, розпочала свою діяльність ще у 1988 році – прим. авт.) на чолі із Іваном Козаром.
«У 1992 році на базі існуючих товариств створили Хмельницький козацький кіш. Це єдина козацька організація, яка проіснувала аж до 2004 року. Після Помаранчевої революції усі організації підпорядковували під єдиний статут і перереєстрували. Так виникло Хмельницьке крайове козацьке товариство імені Б. Хмельницького, яке існує донині», – розповідає крайовий отаман товариства Іван Козар.
У товариство входять районні організації у Славутському, Шепетівському, Ізяславському, Старокостянтинівському, Старосинявському, Летичівському, Деражнянському, Віньковецькому, Кам'янець-Подільському, Волочиському, Ярмолинецькому, Городоцькому, Красилівському і Хмельницькому районах.
Товариство веде роботу за наступними напрямками: культурологічний, освітянський, спортивний і господарчий. Так, у селі Пасічне Старосинявського району діє козацький аграрний ліцей, а у Пиляві цього ж району працює школа козацького гарту, де на рівні із традиційними предметами викладається спеціальна програма. Існують численні спортивні секції та заклади, серед яких особливими досягненнями відзначаються дитячо-юнацький кінно-спортивний клуб «Козацький герць» у Старокостянтинові і Хмельницька школа бойового гопака імені П. Коновала.
«Важливий напрямок, який мав би взагалі бути найпріоритетнішим, – це розвиток козацьких фермерських господарств. Наше завдання – зберегти землю, а якщо люди працюють на землі та отримують дохід, то вона не буде розпродана», – каже пан Іван.
Усі напрямки сприяють патріотичному вихованню молоді. Так, серед членів козацьких організацій – чимало активних учасників Революції гідності та добровольців в АТО.
«Героїчна сторінка українського козацтва – оборона барикад на Майдані. Зокрема, через четвертий козацький редут пройшли сотні справжніх українських козаків», – каже голова Ради старійшин Хмельницького крайового козацького товариства імені Б. Хмельницького Кузьма Матвіюк.
«Я гордий тим, що багато вихідців з молодіжних організацій пішли воювати добровольцями, серед них Олександр Смертельний, Олександр Козар, Ігор Скакун, Андрій Дрозда. Вони приходили до нас хлопчаками, а тепер – справжні герої і патріоти, – розповідає крайовий отаман Іван Козар. – До речі, Сергій Бондарчук зі Старокостянтинова, який загинув на Майдані і увійшов до Небесної сотні, – один із тих, хто був на місці Пилявської битви 23 вересня 1990 року і вступив до лав козацтва».

Генетична тяга до козацтва
Головна проблема сучасного козацтва – роздробленість. Адже, крім Хмельницького крайового товариства паралельно функціонують інші організації та рухи, в тому числі реєстрове чи характерне козацтво. Загалом в Україні існує 62 незалежних козацьких течії, на Хмельниччині – вісім автономних організацій.
На думку Кузьми Матвіюка, на часі стоїть важливе історичне питання – об'єднання українського козацтва в єдину потужну силу. Причому, воно має відбутися на основі прадавнього козацького звичаю.
«Чому у 90-х почалося дроблення козацтва? Усе через те, що не дотрималися козацьких норм, а взяли щось від совєцького принципу побудови держави, коли гетьман може головувати довічно, – розмірковує Кузьма Іванович. – Натомість у Козацькому війську існували демократичні принципи, перевірені століттями. Наприклад, чорна рада, коли козаки могли передчасно відкликати отамана чи гетьмана, якщо він не виправдовував довіри простих козаків. Недарма гетьману при обранні посипали голову попелом і за комір кидали болото. Це було своєрідне нагадування, що він – такий, як усі, з низів, і його скинуть, якщо він не служитиме народу. За козацьким звичаєм не дозволялися чвари, міжусобиці, а правом голосу наділялися лише ті люди, які могли дати лад собі і своїй родині. Тобто, п'яничка, який пропив усе майно, чи психічно хвора людина не могла вирішувати долю громади».
На думку крайового отамана Хмельницького крайового козацького товариства імені Б. Хмельницького Івана Козара, першим кроком до об'єднання має стати прийняття закону про українське козацтво. Вже тричі подібні документи надходили на розгляд Верховної Ради, але залишилися не розглянутими.
«Хоча українці погано знають свою історію, в народі живе тяга до козацтва на генетичному рівні. Для людей козак – це свій, він – захисник і охоронець, – каже Кузьма Матвіюк. – Я маю надію, що молодь, яка вже не підкоряється сліпо генералам, а має в серці Україну на першому місці, відкине усю бутафорію і об'єднається у живу організацію, засновану на прадавньому козацькому звичаї».