Що це?! В мене товстішають ноги?!

Малий проситься на руки, а тобі у тіло, ніби тисячу лез впивається… Але я йду на тренування. Ну як йду – мов черепаха, повзу помаленьку, і хочу стати непомітною для чужих очей. Випила дві таблетки знеболювального – усе дарма. Йду з думкою, що тренер, звісно ж, розуміє мій стан і скаже мені по-доброму: «Іди собі, відлежуйся вдома на диванчику, поки біль мине». Бо я й разу присісти не зможу – які там п’ять підходів по двадцять разів!
10-та ранку. В «Evolution» тренування в розпалі: хтось з останніх сил піднімає важкезну штангу, хтось робить розтяжку, хтось готується до змагань, словом, життя вирує. І моє тренування ніхто не збирається відміняти: жалість не притаманна спорту. «Доведи, - що ти сильна» - каже мені бігова доріжка. Я ніяковію від своєї безпорадності, але мушу починати. Ноги не слухаються, а швидкість все зростає. І ти мусиш встигати переставляти ті важкі, мов налиті свинцем ноги, і терпіти біль, інакше злетиш геть з доріжки. Кому ж хочеться так зганьбитися?
А ноги вже біжать, і байдуже, що півгодини тому їм важко давалися й кілька кроків. Тіло розігрівається і разом з тим теплом відчуваєш, що біль стихає, залишається лише приємне «відчуття м’язів». «Після тренування стане легше» - підбадьорує тренер. І лише воно допоможе впоратися з крепатурою, а не якісь таблетки чи гарячі ванни. Клин клином вибивають…
Цього дня в тренажерній залі я таки витримала дві години тренувань. І (о, диво!) залишилась жива:). Взагалі-то я мала б тренуватися годину і двадцять хвилин, але усі вправи роблю ще досить помалу. Багато не виходить так, як треба. А дещо взагалі нема сил робити. Знову ця «планка». В мене вона нагадує якусь розкаряку. І мені не смішно. Хочеться смачно матюкнутися. І послати все подалі…

А ще я сьогодні зробила для себе кілька важливих висновків:

• Якщо тобі здається, що довкола тебе суцільний морок, не ховайся – придивися. Може то просто туман? Зроби кілька впевнених кроків – і він розсіється. З болем можна впоратися. І не варто себе шкодувати: крепатура – це найменша неприємність, що буває в житті.

• Не варто картати себе, що «нічого в мене не виходить». Це вганяє в депресію. Поспілкуйся з дівчатами, які ходять в тренажерку вже якийсь час – кожна добре пам’ятає свій безпомічний початок, а зараз легко віджимається півсотні разів від підлоги. І це тебе підбадьорить.

• Варто бути готовим до того, що перший тиждень вага стоятиме на місці, а ноги від крепатури «потовстішають». Так, я поки не схудла і вже кілька днів не можу влізти в свої улюблені джинси:( Але в «планці» я вже простояла на 10 секунд довше. І на сьогодні для мене це супер-досягнення!

Партнет проекту спортивний клуб "Evolution"