Палац у Стриганах: мідна підлога і п'ять метрів лебединого пуху

Палац, який збудував тут вельможа якихось сотню років тому, більше знають як колишній санаторій для хворих на туберкульоз. Дивом переживши період тотального знищення в часи революції, й досі він зачаровує красою і величчю. В радянські часи тут була і сільрада, і партизанський шпиталь, і санаторій, і табір для дітей…

Підлога – з лебединого пуху?
Руйнації зазнав палац, як не прикро, вже за наших часів – на початку 2000-х. У вибитих шибках нині гуляє вітер… І крізь потрощені віконні рами чути чи то скрип, чи то плач, і тіні від старезних лип падають крізь них на облуплені стіни. А поміж тих тіней, кажуть у селі, іноді видно примару: то князь, вкоротивши собі віку через зраду, все ще блукає палатами…
Закинутий палац, кажуть у місцевій сільраді, нині, начебто, у приватній власності. Про те, що планують у будівлі зробити й чи будуть щось відновлювати – ні сном, ні духом. Тож усередину потрапити – ніяк: усі входи та вікна загратовані. Другий поверх – надто високо, без драбини не обійтися… А дуже хотілася побачити знамениту мідну підлогу в камінному залі, про яку поміж місцевих краєзнавців ходять легенди. Кажуть, коли років з десять тому будівельники взялися за ремонт у палаці й зняли підлогу, то під нею виявили дивовижну теплоізоляцію - товстенний п’ятиметровий шар лебединого пуху! І за століття він навіть ані трохи не зотлів…

Крізь потрощені вікна в палаці можна побачити багато цікавого.

Ймовірно, всередині будівлю за часів радянщини перебудовували: є залишки вбиралень обкладених плиткою, битої сантехніки та каналізаційних труб. З того, що точно залишилося від періоду Четвертинських – барельєфи на стелі: у кожній кімнаті в одному з кутків є дивовижної краси ліпнина сови… Видно, що вхід до палацу змін практично не зазнав. Через нього можна було потрапити до невеличкої прихожої. Далі двері вели ліворуч та праворуч, а в центрі на стіні – величезна намальована картина. Вона добряче облуплена, потемніла, але ще можна розгледіти палац на березі річки. Швидше за все – це нічний пейзаж, бо видно обриси повного місяця на небі і як його відображення купається у воді. По обидва боки – міфічні істоти, схожі на левиць з крильми. Склепіння спинається на ліпнину грецьких богинь, по центру – родинний герб Четвертинських. Що було на ньому зображено – не вгадаєш, бо він щедро заліплений штукатуркою. По обидва боки від герба залишилися лише по кілька літер від якогось напису.

Елементи декору в палаці.

Монетка на згадку про князя

У Стриганах родина князя Четвертинського оселилася на початку ХХ століття. Гостюючи якось у Славуті, він, кажуть, закохався в неповторну природу й захотів доживати тут віку. Відкупив в приятеля князя Романа Сангушка стриганські володіння й узявся хазяйнувати. Найперше – вибудував величезного п’ятиповерхового млина (який, до речі, й досі є в селі), міст через річку, палац для родини. Працювали у нього найкращі німецькі інженери, налагоджували техніку, зводили будівлю в західноєвропейському стилі. За кілька років Стригани стали гарним селом. Князь був дуже працьовитий, частенько навідувався до млина, перевіряв роботу…

Дружина Четвертинського, молодша від нього на двадцять років, теж разом з дітьми переїхала у Стригани… Кажуть, князь її дуже кохав. Та якось шепнув хтось Четвертинському, що заглядається вона на молодого німця-інженера… Через кілька днів поїхав князь нібито до Києва у справах, але повернувся на півдорозі. Пробрався крадькома у палати і зазирнув через верхнє вікно у покої до дружини. Від того, що там побачив, в очах потемніло… Врятувати Четвертинського не вдалося – той, не витримавши болю від зради, напився оцтової есенції. Поховали його в Славуті. А дружина з дітьми виїхала до Польщі. Кажуть, що княгиня тим, хто найбільше побивався і плакав на похороні, дарувала по золотій монеті на згадку про чоловікове добре ім'я.
А ще в селі розповідають, начебто наприкінці війни в 1944 році заїжджав у Стригани молодий офіцер. Він був одягнений у форму полковника радянської армії. То був один з синів Четвертинського, котрий провідував батькову могилу та родинний палац.
З того часу нащадки славного роду більше в Стриганах не з’являлися. Палац нині закинутий, руйнується день за днем. І лише тіні, які то з’являються, то зникають в похмурих коридорах палацу, іноді наводять ляку на перехожих. Хто зна, може душа Четвертинського і собі сумує за родинним гніздом…