Хмельницька поліція: «Вчора врятували мопса, а сьогодні була аварія за участю п'яного водія»

В управлінні патрульної поліції у Хмельницькому о 18 годині людно. Завершує роботу денна зміна, частина поліцейських на нараді – обговорює важливі робочі моменти, вечірня ж зміна, виїзд якої розпочинається о 20.00, вже підтягується в управління. Адже сьогодні, перед початком патрулювання міста, правоохоронці мають пройти черговий зріз знань – тестування на знання законів.
Чекаючи на інтерв'ю, кореспондент ye.ua розговорилася з новими поліцейськими і почула уривки багатьох цікавих історій. Як 22-річний хлопець з іншого міста приїхав в гості до родичів, між іншим подав заявку у поліцію і пройшов усі випробування... Як хтось спершу ставився до відбору несерйозно, адже не вірив, що у нас можна чогось досягти без зв'язків і грошей, та врешті-решт повірив, переконавшись на власному прикладі... Як вчора врятували мопса, а сьогодні була аварія за участю п'яного водія... Під час спілкування з ними, такими різними, вдалося виявити дві спільні риси – неймовірну доброзичливість і віру у зміни.
Щоб дізнатися, які ж вони, нові поліцейські, навіщо вони прийшли сюди і якою бачать свою роботу, ми поспілкувалися з двома із них.

Заради власної дитини
Мар'яна Мисик – хмельничанка, навчалася за спеціальністю «Міжнародні економічні відносини» у Хмельницькому національному університеті. Працювала у туристичній агенції, борт-провідницею на «Міжнародних авіалініях України», у прес-службі облдержадміністрації. Заміжня, виховує дворічну доньку Емілію.
«Я була у декреті, коли почула, що у Києві набирають людей у поліцію. Поїхала до столиці здавати тести, думала, що вивчуся і почну працювати там, а коли поліцію створять у Хмельницькому, переведуся», – розповідає Мар'яна.
Однак тоді хмельничанку запевнили, що в її рідному місті найближчим часом такий орган не створюватимуть, а тому, пройшовши перший відбірковий етап, вона повернулася додому. Коли ж влітку 2015 року ситуація змінилася, Мар'яна не задумуючись знову подала свою анкету. Достойно пройшла усі відбіркові етапи і навчання, і тепер вона – одна із 256 інспекторів патрульної поліції, які розпочали службу у Хмельницькому наприкінці 2015 року.
«Усі мої друзі і знайомі не дивуються, що я пішла у поліцію. Адже всі мої попередні роботи активні, цікаві і незвичайні. А батьки першими запропонували спробувати себе, коли дізналися про набір. І постійно підтримують, – розповідає Мар'яна Мисик. – Чоловік, який працює приватним підприємцем, теж пишається мною. І донечка вже розуміє, ким працює її мама, радіє, коли бачить патрульну поліцію».
Та не лише цікавість змусила молоду маму піти у правоохоронці. Інша, значно вагоміша причина – заради власної дитини та її безпеки.

Інспектор патрульної поліції Мар'яна Мисик під час присяги.

«Дуже рада, що я є частиною змін, можу привнести щось своє. Я багато бувала за кордоном, бачила, як там живуть люди. Хочу, щоб і у нас було так само безпечно, – запевняє Мар'яна. – Зараз наше головне завдання – завоювати та втримати довіру хмельничан».
Інспектор розповідає, що робота у неї досить цікава, хоч і складна. Дуже небезпечних випадків ще не траплялося, а нічні зміни завдяки досвіду роботи стюардесою даються легко. Та й ставлення у людей, як правило, доброзичливе.
«На масових бійках, коли бачать дівчину-поліцейського, забувають, за що билися, і підходять з цікавістю, фотографують», – каже Мар'яна.
Дівчина налаштована рішуче, обіцяє докласти усіх зусиль для змін на краще у суспільстві. А для підтримки фізичної форми на високому рівні планує додатково зайнятися спортом.
«Якщо хочу бути хорошим поліцейським, маю бути ще й сильною», – каже вона.

Приклад для рідних
31-річний Ігор Васильєв понад 20 років мешкає у Хмельницькому. Проходив строкову службу у Державній прикордонній службі, навчався у в Національному університеті Державної податкової служби України (факультет «Податкова міліція»), працював у спецпідрозділі «Богдан». Одружений, має шестирічну доньку.
Незадовго до набору в нову поліцію Ігор відкрив візу в іншу країну, думав їхати на заробітки. Але йому пощастило пройти відбір, і він залишився на Батьківщині.
«Налаштований стовідсотково позитивно! Можливість щось змінити, а особливо стояти у витоків змін, – викликає захоплення. Хоч зараз ми стикаємося з певними труднощами, потім буде легше, – запевняє чоловік. – Можливо, за кордоном я заробляв би більше коштів. Але працюючи у поліції, я є прикладом для рідних і друзів, я – їхня гордість, і маю тримати марку».
Ігор із захопленням розповідає, як грамотно було організоване навчання.
«Якби п'ять років в університеті навчався так, як тут протягом двох місяців, одразу ж став би професором, – усміхається інспектор. – Під час навчання застосовувалася ігрова форма, уся теорія підкріплювалася практикою, постійно здавали тестування пройденого. Хоча матеріалу було багато, але й багато відкладалося в голові».
Ігорю Васильєву вже неодноразово доводилося застосовувати знання на практиці, особливо в організації безпеки дорожнього руху. Його дуже цікавить ця сфера, адже учасниками дорожнього руху є всі, не лише автомобілісти, а й пішоходи, велосипедисти. Будучи водієм зі стажем, він знає все із середини.

Ігор Васильєв обрав службу у поліції замість роботи за кордоном.

Спершу Ігор переживав, що ставлення у людей до поліцейських буде негативним. Адже неодноразово чув думку, що люди не вірять у зміни і порівнюють поліцейських з міліціонерами. Але коли за несуттєве правопорушення правил дорожнього руху поліцейські проводять профілактичну бесіду і відпускають водія, той починає вірити.
«Видно, як у людини змінюється вираз обличчя, вона починає говорити слова підтримки. Думаю, що й менше порушує у майбутньому, – запевняє інспектор. – Ми – народна поліція, народнішої бути не може. Однак 256 чоловік не в змозі змінити все самотужки. Нам потрібна допомога усіх людей. Не бійтеся телефонувати на 102 і повідомляти про усі випадки. Ми – не каральний орган, а сервісна служба. Наше завдання – допомагати, працювати над тим, щоб усі ми жили, працювали, навчалися у безпечному середовищі. Я також хочу, щоб моя дружина і дитина спокійно ходили по вулицях і розуміли, що їм ніщо не загрожує».