Кузьма Матвіюк: «Земля дана Богом, і торгувати нею – гріх»

Нині я очолюю громадську організацію «Захист і збереження землі». Вважаю, що основна наша проблема - вберегти нашу землю для нащадків. Ми хочемо донести кожному, що на сьогодні продаж землі – це ще страшніше, ніж голодомор 33 року, ніж татаро-монгольська навала у 1040 році, тому що після тих трагічних подій наш народ відродився. А коли земля буде продана, то наш народ може зникнути з історичної арени.

Звісно, світ не змінився за останні сто років, адже і тоді, і зараз люди воюють за землю. Однак відмінність полягає у тому, що агресор зрозумів, що дешевше землю купити. А якщо ще й увійти в переговори з місцевою владою і зробити все задля того, аби селянина розорити, і щоб той дешево продав землю, то дійсно так і виходить. І не треба її завойовувати. І таким чином витіснити корінний народ.

Перші ознаки витіснення українців з’явилися ще минулого століття у 1990 році, коли ВР УРСР випустилапостанову про земельну реформу. Відповідно неї з колгоспів виділялося 5-7 відсотків землі для надання селянам для створення фермерського господарства. Це було правильно і прогресивно. Однак постає питання: як і яка земля для цього надавалася? У поставі йшла мова про те, щоб віддати ці землі у землі запасу, а потім надавати для створення селянсько-фермерських господарств. Наче все правильно. Однак потім з-під пера виходить галузевий документ держкомзему під назвою «Технічна документація по інвентаризації земель». І якщо постанову знали всі, бо її друкували у всіх газетах, то цей документ читав не кожен. На той час я працював в обласному управлінні сільського господарства і займав досить високу посаду. Відповідно цей документ мав би потрапити мені до рук в першу чергу.

Однак я його не отримував, лише знайомі і напівсекретно дали мені з ним ознайомитися. У документі йшлося про те, що на основі постанови про земельну реформу він деталізує, які землі виділяти для фермерства. Виявляється, що нормальні землі залишали колгоспам, а всі інші землі, тобто горбки, яри, скотомогильники тощо виділялися для фермерських господарств. Звісно, що люди їх брали.

Ще у 1992 році люди сильно тяжіли до вільної праці на своїй землі, і навіть такі ділянки їх не зупиняли і вони їх брали. Більшість з фермерів втратили своє здоров’я та зійшли з сільськогосподарського виробництва. Такий підхід до створення сільськофермерських господарств був першою хвилею знищення нашого генофонду. Пригадую, як до нас прийшов фермер з села Кальня Деражнянського району Кручик Анатолій. Я, каже, не хочу ані багатіти, ані на дорогих авто їздити, ані по ресторанах ходити. Хочу просто наробитися на своїй землі. Такі люди - наш золотий національний фонд, свята людина. Давно я про нього не чув нічого. Можливо й він спалився на цих змитих водою пагорбах…

Другою хвилею нищення та розорення нашого селянина в 1999 році було, коли вийшов Указ Президента про ліквідацію фермерських господарств та створення приватних сільськогосподарських підприємств. Як же вони створювалися? В указі гарно писалося, що держава забезпечує вільний вихід селян з колгоспів, вільне отримання свого паю та частини майнового паю і вільне створення свого господарства. Відповідно господарюють самостійно. Однак перед цим вийшов галузевий документ, Наказ держкомзему, який пунктом 1.5 говорить, що схеми тих ділянок, які мають надаватися тим, хто виходить з колгоспу, складаються керівниками сільськогосподарських підприємств, тобто спеціалістами того ж таки колгоспу та затверджується загальними зборами. Цей наказ також не скрізь можна було прочитати. Цинізм, недоречність та підступність цього документа в тому, що землю має надати голова того колгоспу, з якого селянин хоче вийти. Я був присутній на кількох зборах, де виділяли такі землі. Звісно, ділянки попередньо визначають та обговорюють усі спеціалісти з колгоспу. І виділяють увесь непотріб. Коли оголошували про ці ділянки, в залі стояв сміх, бо всі селяни знали, що то за землі і що на них просто «згориш». А голова колгоспу ще й казав: «А що ви хочете, щоб я віддав кращі землі?».

На мою думку, тодішній прем’єр-міністр Пустовойтенко казав тим, хто виходить з колгоспів, золоті слова: «Селяни, беріть землю, працюйте одноосібно та багатійте. Нехай Господь допоможе вам у цьому». Однак, Пустовойтенко мав би забезпечити їм державну допомогу, а не уповати на Бога. Тоді сім’я що мала два паї, тобто 6-7 гектарів землі, мали на руках лише лопати та сапи. А що обробиш такою технікою? Їм треба було б дати кредит під 3-4 відсотки на придбання техніки. А уряд нічим не допоміг. Згодом держава вдарила ціновою політикою, коли значно зросли ціни , коли пішла ліквідація колгоспів, почалася приватизація. Різко подорожчало все, що купує фермер, і різко знизилася ціна на те, що він продає. Тоді селянин став найбіднішим в Україні. Нині ті, хто тоді спробував себе у фермерстві, вже доживають свого віку, втративши здоров’я. До таких зубожілих фермерів звертаються товстосуми з пропозиціями продати землю і збагатитися. Багато хто готовий це зробити як в селі, так і в місті, хто має паї.

Зазначу, що земля – це наче скатертина, яка може дати те, що забажаєш. І не один рік, а постійно. Земля не один рік годувала наших предків, наш народ. Нині продати землю – це продати цю скатертину-самобранку. І заради чого? Щоб два-три роки добре поїсти за виручені кошти?

Нині продаж землі має цілу низку різних аспектів та думок: політичних, економічних, релігійних, демографічних, соціальних тощо. Релігія твердить, що земля дана Богом, щоб на ній жили та плодилися. Торгувати даром Божим – це великий гріх.

Є й економічний аспект цього питання. Населення землі постійно зростає, а кількість орної землі зникає, тобто втрачає свої властивості, перетворюється в пустелі. Нестача цих земель призведе до нестачі хліба, і ще щороку зростатиме. А ті країни, які мають землі, мають хліб, будуть ведучими в світі, будуть економічно процвітати, диктувати політику. То яким треба бути ворогом українства, щоб змушувати робити державу відсторонити свій народ від виробництва та продажу хліба?

Нині ті країни, які продали землю, знаходяться у вельми непривабливому стані. Зокрема в Індії багато хто з колишніх фермерів накладає на себе руки, бо гроші з продажу землі закінчилися, і жити вже нема за що. Та й землі, власне, вже нема. Африка теж постраждала від продажу землі: у 2011 році там був голод, від якого померли десятки тисяч африканців. А все через те, що власники їхньої землі, китайці, просто вивезли хліб туди, куди вважали за потрібне.
Звісно, рух землі має бути, але ним має керувати держава. Рух цей має бути на основі оренди. Держава замість ринку землі має створити оренду землі та надавати її тим, хто краще на ній працює.

Звісно, що є багато тих, хто не хоче працювати на своїх паях. В таких випадках, на мою думку, держава має надати можливість вільно здати ділянку державі чи територіальній громаді та отримати за неї не ринкову вартість (нині 1 тис доларів за гектар), а реальну її вартість. А вже держава може надавати її іншим в оренду. Так нині роблять розвинені країни, зокрема США, де держава скуповує землі та здає їх в оренду.

Наостанок хочеться зазначити, що наші предки зберегли нам нашу землю ціною власного життя, власної крові. Буде великим гріхом не зберегти її і не передати нашим дітям, аби вони мали де жити і народжувати дітей. Вірю, що ми не допустимо, аби нашу землю у нас забрали.

Підписатися на канал "Є" в Youtube

Кузьма МАТВІЮК, 

колишній політв'язень, голова громадської організації «Комітет захисту рідної землі».