У Хмельницькому відомий письменник Андрій Любка розповів, що приховує його «Кімната для печалі»

Український письменник, перекладач та есеїст Андрій Любка презентував у Хмельницькому свою книгу «Кімната для печалі». Це збірка сюжетно не пов’язаних між собою оповідань, однак, за словами автора, їх можна вважати й романом, якщо головним героєм обрати самотність.

До книги увійшло 11 оповідань, та у початковому варіанті їх було 15. Редактор тексту і близький друг автора, письменник Олександр Бойченко порадив залишити ті, які об’єднані спільним настроєм та спільною темою. Решта поки чекають свого часу.

Підписатися на канал "Є" в Youtube

«Самотність, меланхолія є головним героєм. Книга називається «Кімната для печалі», але це печаль не якась сумна, депресивна. Це одинокість, яка, на мій погляд, наснажує. Це час, коли людина залишається наодинці з собою, заряджається, може глибше подумати, краще все проаналізувати. Мені здається, що ми кращі моменти життя проживаємо на самоті. Самотність – це найприродніший наш стан. Людина приходить в цей світ як одна істота, так і помирає. Ця книжка саме про таку самотність», - пояснив Андрій Любка.

Автор відзначив, що це найкраща його книжка з поліграфічного погляду. Вона спеціально не «криклива», синього кольору, з якісного паперу. Обкладка аскетична, не має нічого зайвого. Андрій Любка жартує, що йому як книжковому маніяку, вона подобається.

«Напис на корінці – це тиснення сріблом. Через років 20 ця книга виглядатиме ще краще, ніби їй сто років. Крім того, тут хороший папір, і є улюблена штука – закладка. Проте в новому тиражі цього всього не буде», - сказав письменник.
Презентація книги відбулася в арт-центрі «MASLO». Андрій встиг розповісти не лише про «Кімнату для печалі», а й про свої переклади і роман «Карбід». Сказав також, звідки прийшла ідея одного з оповідань. Коли жив у квартирі друга у Варшаві, де було 3 кімнати, в одній спав, в іншій працював, а третю використовував для зберігання всякого мотлоху. Одного разу заснув у ній і йому наснився сон, який надихнув на написання історії.

Андрій Любка зачитав одне з оповідань «Жінка і сірники» - історію про романтичні стосунки з дівчиною з Ірану, з якою герой оповідання познайомився у Польщі, де вона навчалася в університеті. Вони почали зустрічатися, втім, перспектив ці стосунки не мали, тому що східна красуня відразу повідомила коханому, що її батько вже знайшов їй нареченого. Тож, поїхавши на канікули додому, дівчина так більше і не повернулася до Польщі і не відповіла на жоден електронний лист від героя. Більше вони ніколи не бачилися. Завдяки цим стосункам, як йдеться в тексті оповідання, з’явився вірш «Жінка, яка голить ноги у твоїй ванній…».

Підписатися на канал "Є" в Youtube

Зачитавши оповідання, письменник привідкрив таємницю, чи є його тексти автобіографічними. Каже, насправді відповіді просто не існує. Адже література має не відповідати - а ставити питання. На його думку, коли книжка виходить у світ, втручатися у неї нема сенсу, вона живе своїм життям.

«Питання про автобіографізм позбавлене сенсу. Якби це було правдою – це просто сумна історія, і якби вигадкою – теж неправильно. На мій погляд, література починає працювати із читачем, коли не дає відповіді, а ставить запитання. Добра книжка тоді, коли після прочитання вона починає «муляти» питаннями. Коли ми маємо цей знак запитання і можемо самі додумати, що далі, і чому це так», - говорить письменник.

На завершення презентації Андрій Любка залюбки роздавав автографи. До нього навіть вишикувалася черга шанувальниць, аби підписати книгу і сфотографуватися.