clear-dayclear-nightcloudyfogpartly-cloudy-daypartly-cloudy-nightrainsleetsnowthunderstormwind emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwayt

Відлуння голодомору, або Чому місцева влада ігнорує закон про декомунізацію?

Відповідно до рекомендацій Інституту національної пам'яті музей Миколи Островського в Шепетівці мав би змінити свою назву

Відповідно до рекомендацій Інституту національної пам'яті музей Миколи Островського в Шепетівці мав би змінити свою назву. Фото: shepetivka.com.ua

Свого часу Інститут національної пам’яті опублікував списки (прізвища) відомих діячів так званої радянської доби, а насправді – періоду російської окупації, яких не варто увіковічувати в назвах міст, вулиць, установ тощо.

У цьому списку зазначено і прізвище Миколи Островського з Шепетівки. Відповідно до рекомендацій, музей Миколи Островського в Шепетівці мав би змінити свою назву. Однак багатьом, насамперед керівникам музею, робити цього не хочеться.

Працівники музею ретельно вчитуються у закон про декомунізацію з надією знайти там якусь «букву», щоб зачепитися за неї і залишити все так, як було раніше. Але справжню індульгенцію вони отримують, як виявляється, від...

Міністерства культури України, яке своїм наказом внесло будинок музею Миколи Островського до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. Працівники музею починають фантазувати. Мовляв, у міністерстві, безумовно, вивчили біографію Островського і вважають його «святим», якого «зачіпати» не можна. А вже про перелік, надісланий Інститутом національної пам’яті, ніхто не згадує. А що ж – вікна не б’ють, гумові шини не палають, – можна, товариші, рухатися «прежнім курсом»...

Звідки ж така дивовижна одержимість у вшануванні й увічненні вождів і сподвижників російського колоніалізму? «А це ж – наша історія», – відповідають. Дозволю собі згадати для ілюстрації епізоди з історії. На теренах Шепетівського, Ізяславського, Старокостянтинів- ського районів мужньо і жертовно боролися наші земляки в складі армії Січових стрільців. Тисячі патріотів України виборювали свободу для свого народу. Це були святі люди, лицарі української національної ідеї. Серед них були обдаровані особистості. Як, до прикладу, Олесь Бабій – талановитий поет, керівник прес-центру Січових стрільців. Думаю, працівникам музею і на думку не спадало дослідити цю героїчну сторінку нашої історії, донести її до сучасників. Мабуть, і вухо ріже – досліджувати і пропагувати петлюрівців.

Тоді згадаємо комуністів. Голова сільської ради села Криничани Дунаєвецького району Семен Федоришин у тридцятих роках минулого століття прихистив хлопчика із сім’ї розкуркулених, вивезених до Сибіру. За це його арештовано і в 1938 році розстріляно у Кам’янці-Подільському за «мягкотелость к класовому врагу».

Федір Вартасюк, голова колгоспу в Скарженцях Ярмолинецького району відмовився подати до суду на їздового, в якого згинув кінь. Голова пояснював перевіряльникам, що кінь був старий і вини їздового немає. Тоді арештували самого голову і засудили до довгих років радянських концтаборів.

Обидва земляки були комуністами, як і Микола Островський, обидва вірно служили системі, але, на відміну від Островського, вони не, втратили совість і не віддали душу окупантові.

Хто про них знає і розповідає про них? Чи, може, це не наша історія?

Серед захисників Островського можуть бути (навіть у першу чергу) представники «русского мира», які зостались в Україні після 1991 року і які не сприймають ні Української держави, ні українського народу. Вони звикли панувати і повчати. Від українців вимагається лише гарантувати і забезпечувати їм право на їхню позицію. До них питань немає – п’ята колона – передбачувана.

А ось до «синів сердешної Вкраїни» (Т. Шевченко), до наших однокровних, питання є.
Кажете, радянська доба – це наша історія, а хто забуває своє минуле, той не матиме майбутнього. Воно то так. Але ж чого так вибірково застосовуєте цей відомий вислів? По-вашому своїх героїв можна і не згадувати, а ось вождів і прибічників російських окупантів пам’ятати і продовжувати популяризувати, послужливо змивши з їхніх рук кров нашого народу?

Зовсім викинуті з історії згадані вище Січові стрільці. В чому їхня провина? А вони, бачите, воювали проти російських агресорів, не те що Ніколай Островський.

Але до чого, питаєте, тут Голодомор 1932-33 років? А чим пояснити дивовижну відданість частини хмельничан чужим загарбникам, які цього разу прийшли до нас в одежі більшовиків і з червоними прапорами? Ця відданість незбагненна, нелогічна і протиприродна. Чим пояснити небажання вшанувати І. Мазепу, С. Петлюру, Є. Коновальця, С. Бандеру, Р. Шухевича і боязнь забрати пам’ятник, якого поставили окупанти, боязнь змінити назву вулиці...

Як вітчизняні, так і зарубіжні вчені дійшли висновку: нищення голодом, до якого вдалися російські більшовики, є найжорстокіша, найстрашніша форма геноциду. У людей, яким пощастило вижити, деформується психіка і основною мотивацією поведінки стає страх. Він відкладається на генетичному рівні і передається спадково наступним поколінням. Ніщо не рятувало від смерті наших співвітчизників у 1932-33 роках – ні повна покора, ні благання. Оскільки вбивці були не за лінією фронту, а поряд, то чи не єдиною можливістю фізично вижити була спроба стати схожим на вбивцю і змішатися з ним. Звідси масове зречення рідної мови, намагання пити спиртне більше за росіян, матюкатися більше за них, демонструвати більшу вірність марксизму-ленінізму, проявляти більшу ненависть до «українського буржуазного націоналізму»... А згадайте, з якою гордістю наш землячок вже в наш час заявляв: «Я гаварю па рускі без ак- цента».

Але послухаймо вчених. Американський історик Джеймс Меис: «Чому Україна зі своїми колосальними духовними, культурними, інтелектуальними цінностями і здобутками, зі своєю унікальною і високорозвинутою мовою, з 50- мільйонним талановитим народом і велетенською територією, зі своїми сировинними ресурсами раптом опинилася на узбіччі історії? Чому так важко йде процес усвідомлення себе як держави, народу? Мені ясно, що щось трапилося. Щось винятково важливе. Це був геноцид». І далі: «Постгеноцидне суспільство – це соціум, який був підданий настільки варварській тоталітарній «обробці», причому впродовж життя не одного покоління, що люди, які зазнали таких випробувань... свідомо чи не свідомо втрачають базові цінності загальнолюдського та національного життя».
Професор Гарвардського університету Роман Шпорлюк: «Демографічна катастрофа 1932-33 років буде з українським народом, може, навіть століття. Знищено біологічний потенціал народу».

Доктор філософії Євген Сверстюк: «Нині затяжна хвороба знесилює народний організм, ослаблений пасивним очікуванням нових підступів і ударів. Постгеноцидна нація залишається в пасивній обороні, у ній бракує сміливих безкорисливих захисників. Комунізм безвідповідально розтрачував природні ресурси і моральний ресурс. Ми стоїмо перед проблемою їх відновлення».

Редактор газети «День» Лариса Івшина з оптимізмом (не безнадійно) дивиться на хворобу, спричинену геноцидом: «Бо постгеноцидність – це не навіки. Вона лікується любов’ю, добром, терпінням».

Мабуть, це так. І я не чув, щоб хтось зі свідомих українців пропонував чи домагався руйнувати радянські музеї і репресувати їхніх працівників. Але ж досить продовжувати радянську пропаганду. Назвіть свій заклад «Музей радянської окупації». Страшнувато, скажете. Тоді – «Музей тоталітарного режиму». Не викидайте звідти експонати про М. Островського і не спалюйте його книжок, як це робили його побратими, котрі періодично палили наші наукові бібліотеки, розвалювали церкви і рострілювали священиків.

Відведіть М. Островському стенд (та навіть і кімнату), а на решті музейної площі віддайте борг нашим землякам, які полягли в боротьбі за свій народ і свою державу. І будьте чесними – розкажіть нашим дітям про наших національних героїв, які душу й тіло віддали за нашу свободу. Розкажіть і про М. Островського, як прикрий епізод у нашій історії, коли молода людина з Шепетівки родом, яка мала б разом з іншими захищати Україну, на Ділі йде служити окупантові.
Людей, які бояться свого (українських звичаїв, української мови, національних героїв) сьогодні багато. Деформована психіка і страх не дозволяють їм повірити, що ми всі разом можемо перемогти ворога і жити вільно. Вони чекають, як говорив Є. Сверстюк «нових під ступів і ударів». Я полемізую і: земляком:

- Не бійся бути українцем, подивися навкруги – сьогодні за це вже не б’ють.
- Сьогодні ні, – відповідає,— і завтра будуть...

Наші земляки залишаються пасивній обороні. Вони не збирються захищатися, давати відсіч. Але вони хитрі: заздалегідь готуються до неминучих, на їхню думку, підступів і ударів. Переконавшись, що українська держава забезпечує їм свободу думки і переконань, вони одержимо відстоюють російські назви вулиць, російські пам’ятники, назви музеїв... Їм бачиться: завтра чи післязавтра вривається сюди російський танк і звідти вилазить «асвабадітєль»:

- Кто тут пособник бандерововцев? — запитує він. – Кто предал идеи интернационализма и дружбы народов?
- Не мы. Мы всегда были вашими и вас всегда ждали. Мы натерпелись от бандеровцев, боролись с ними. Вот посмотрите: и бюсты Ленина сохранили, и знамена полетарские, и названия улиц…

А поки наші діти не пускають сюди російських танків, земляки будуть нам говорити таке: «А ви що, не знаєте, що музей Миколи Островського занесено до переліку ЮНЕСКО? Це артефакт культурурної спадщини радянської доби»…

«І день іде, і ніч іде. І голову схопивши в руки, дивуєшся, чому не йде апостол правди і науки?».

Кузьма МАТВІЮК.
 

Система Orphus
Помітили помилку в тексті? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter
Коментувати:
Коментарів - 1:
Від: Сергій Андрєєв11.07.2017 13:31не займайтесь дурницями, цей музей чи не єдине що можна побачити в шепетівці. там і музей і РАЦС. якщо мова йде про знесення, то це просто тупцсть, адже ломати - не будувати. там взимку і діти катаються на санках. там є молодіжний клуб КЕДР, а якщо забарти усе що повязане з островським забрати, то будь ласка, тільки кажу, це трата часу. хейтери є по всюду і хейтять усе підряд. на це потрібні ще й кошти, краще їх спрямувати на лікарні, школи і дороги, аніж на задоволення свого его-_-

Популярні новини

Останні фото та відео




Архів новин

<<Липень 2017>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
     1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31