Тележурналіст Михайло Жила: «Війна змінює людей, ти мислиш по-іншому»

Свого часу Михайло Жила був власним кореспондентом “Газети по-українськи”. А ще міг запам'ятатися своїми дивними вчинками, про які він також писав у пресі. Зокрема, у 2004 році він взяв участь в експерименті, провівши всю ніч закопаним під землею. Відбувалося все на Дністрі, у селі Ленківці, що на Чернівеччині. Аби була циркуляція повітря, у голові та ногах встановив трубки. Однак лежав Михайло у цілковитій темряві. Зізнається, що тієї ночі у його голові пропливало чимало різних думок, та й все життя пробігло.

«Найважче було спочатку при закопуванні, коли відчуваєш як грудки землі гупають об дошки. Точно такий звук на похоронах, коли кидають землю на труну. А потім боявся заснути (пролежав цілу ніч – вісім годин), щоб не прикинутися у цілковитій темряві. Колись у дитинстві в селі заснув на грубці, де був лише один невеликий вихід. Вночі прокинувся, дуже злякався. Не знав, як поведу себе у такій ситуації». Вийшов звідти зовсім іншою людиною, переосмислив все життя. Про свій вчинок розповідав на ток-шоу деяких всеукраїнських телеканалів. Нині, згадуючи про це, каже, що тоді не думав про наслідки своїх дій.

Іншого разу, у 2012 році, він шукав привидів на Ярмолинеччині. “Я спочатку не вірив, коли мені казали власники будинку, що у них живе привид. Але коли про це повідав священник, якому та сутність не дала освятити хату — вирішив перевірити сам. Залишився на ночівлю в тому будинку, на горищі. Нікого не бачив, страшенно замерз. Але після тієї ночі у моєму житті почалися відбуватися різні не дуже приємні речі. Мабуть, я втрутився туди, куди не слід було”, — каже Михайло.

Михайло Жила рік і три місяці боронив Україну на сході країни. Фото з архіву Михайла Жили.

Кар'єру телевізійника він почав у 2016 році, після повернення з АТО, де провів рік і три місяці, отримав поранення та контузію, лікувався та проходив реабілітацію у чотирьох шпиталях. Каже, не шкодує про своє рішення: “Прийшла повістка. Міг і не піти, бо в руки мені її не дали, а на клаптику паперу було лише прізвище. Але сумнівів не було. Значить. настав і мій час. Прийшов до військомату, за кілька днів пройшов медичну комісію (виявився «ідеально» здоровим, як і всі інші), наступного дня відправили в на навчання. Призначили кулеметником, оскільки в армії я служив в Житомирській десантно-штурмовій бригаді, де отримав три військові спеціальності: стрілок-помічник гранатометника, кулеметник і снайпер. Чому не пішов снайпером? Уявив собі людину у прицілі. Чи було страшно? Не страшно лише дурням. Коли ти там, все не так, як здається у мирному житті. Люди живуть під прицільним вогнем артилерії, мінометів. Працюють снайпери. Але вони звикли. І ми звикли. Аби не «перегоріти», читав, займався спортом. Важко звикнути після повернення. Війна змінює людей, ти мислиш по-іншому, і тобі важко іноді зрозуміти інших”.

До речі, Михайло Жила завжди полюбляв журналістські розслідування, кримінальні новини, резонансні події. Свій шлях журналіста він почав у 1999 році зі всеукраїнського видання “Криминальное обозрение”. Тож у мирному житті після повернення з війни Михайло вів авторську передачу “Центр журналістських розслідувань” на телеканалі “Поділля-центр”, яка проіснувала півтора року. Каже, було чимало резонансних справ, доводилося мати справу з різними “нечистими на руку” людьми. Іноді доходило й до погроз на його адресу. І підкупити намагалися. Але не діяло. Він робив свою роботу. Як журналіст, “накопав” багато беззаперечних доказів факту порушень законодавства. Проте...“Коли ти працюєш на телебаченні, там зовсім інша специфіка роботи, відмінна від газетярської. І важче, бо на телебаченні ніколи довго “розкачуватися”, потрібна оперативність. Але є свої переваги — ти завжди у русі, тримаєш руку на пульсі подій.

Зараз він бере участь у вихованні 12-річного сина Ярослава, який після розлучення батьків живе з мамою. А ще його обрали головою новоствореної обласної громадської організації учасників АТО та волонтерів “Гідність та справедливість”, яка створена, щоб підтримувати та захищати права усіх, хто так чи інакше причетний до захисту мирного неба на Сході України. “Ані учасники війни, ані волонтери, які їм допомагають, нікому не потрібні. Тому наша організація буде допомагати тим, хто цього потребує. Залишилося вирішити питання з приміщенням”, — каже Михайло Жила.

Цей матеріал був опублікований в «Сімейній газеті», яку можна передплатити на сайті «Є».