Iгри з вогнем

 Для місцевих аборигенів хвацьке обертання невеличкого камінчика, загорнутого в тканину та прив'язаного на недовгу мотузку (знаряддя мало назву «пої» – м'яч на мотузці), було як розважальним, так і культовим. Часто замість камінчика аборигени використовували м'якший наповнювач, наприклад, шерсть або коріння рослин. Чоловіки-аборигени крутили пої для розвитку сили та спритності, а жінки – задля розваги.
У ХХ столітті пої перейняли у новозеландських аборигенів артисти мандрівних австралійських цирків. Так, у 1960-1970 роках вже і в Західній Європі, і в Америці з'явилися фаєр-шоу – танці з вогнем під бій барабанів та бубнів.
У середині ХХ століття філософія фаєр-шоу була позитивно сприйнята молодіжною субкультурою «хіпі». А наприкінці минулого століття цей вид мистецтва, окрім фізичного спрямування, став набувати філософського змісту.
Хмельницькі  «приборкувачі  вогню»
Дуже часто ввечері на хмельницькому міському пляжі можна побачити  юнаків та юнок, які працюють з вогнем. Ми познайомилися з ними ближче. У хмельницькій групі «фаєристів» – восьмеро молодих людей. Назви своєму колективу вони ще не придумали, тож називають себе просто – «приборкувачі стихії вогню». Якщо ви хочете до них приєднатися, то вам має бути не менше 18 років, інакше до команди вас не візьмуть.   
«Найрозповсюдженіше знаряддя, яке використовують у вогняному шоу з давніх давен – пой або пої (мовою маорі – «кулька в мішечку на мотузці» – прим. автора). Інші, не менш популярні знаряддя – снейки (коси), камети (великі пої), стаффи (металеві трубки з гнотом на обох кінцях), смолоскипи, віяла, крила, – розповідає Ольга, одна з любительок погратися з вогнем. – Як паливну речовину ми використовуємо ґас. Щодо мене, то я працюю з крилами та стаффами. Займаюся приборканням вогню вже рік. А перше знайомство з командою фаєристів у мене відбулося на минулорічному фестивалі в Меджибожі. З того часу ми разом тренуємося, виступаємо на фестах, днях народження, весіллях тощо».   
Звісно, за словами Ольги, не всі ризикують отак одразу тренуватися з вогнем, особливо страшно це робити вперше. Але вона не побоялася. Свої знаряддя фаєристи роблять власноруч або, якщо це складні конструкції на кшталт крил, замовляють май-страм. «Мої перші крила були дуже важкі, зварені з металу. Згодом їх вдосконалили і полегшили у вазі. Ми тренуємося двічі в тиждень, зараз інтенсивно готуємося до фестивалю у Меджибожі, де плануємо показати п’ять номерів. Спеціально замовили костюми для виступу», – ділиться Ольга.
Максим, наречений Ольги, прига-дує, як вони познайомилися у Меджибожі. «Ольга стояла з подругою та спостерігала за виступами лицарів. Я побачив у неї на шиї єгипетський хрестик, схожий на той, що колись згубив. Підійшов і запитав, де вона його придбала. Так і познайомилися. А згодом Ольга почала тренуватися разом з нами», – каже Максим.
Максим має три роки стажу у фаєр-шоу. Практикується на виду-ванні вогню через смолоскип. Є гостем фестивалів у Меджибожі, Острозі, Сатанові тощо. «Я люблю вогонь, і фаєр-шоу вважаю мистецтвом. Звісно, в іграх з вогнем є певний ризик, але не більший, ніж коли ви переходите дорогу, – каже хлопець. – У вас перш за все має бути голова на плечах. Звісно, траплялося, що отримував незначні опіки, але це мене не зупиняло».
Пригадує Максим і цікавий випа-док з життя, коли вони виступали на весіллі у друзів. «Це було минулої зими. Я збирався видувати вогонь. Гості встали по колу та приготувалися до видовища, а я встав спиною до вітру. Зазвичай вогонь видувається на відстань до трьох метрів. Того разу він сягнув... восьми метрів, зупинившись за якихось півметра від молодят. Звісно, вони спочатку були шоковані таким видовищем, але потім навіть зраділи. Адже не щодня побачиш вогонь, який сягає такої довжини», – ділиться спогадами Максим.
 За словами учасників, склад групи часто змінюється. Адже хтось приходить, трохи тренується та йде, інші змінюють місце проживання. Але справжні  любителі вогню у Хмельницькому протрималися вже чотири роки, адже стільки існує їхня команда.  
У найближчих планах – робота над створенням театралізованих дійств з вогнем за принципом команд-професіоналів.