ye-logo.v1.2
30 Вересня, 2020

Повертаючись у минуле

1177

Все в житті буває вперше...

Люди, будинки, процеси, події – все має свій початок і свою історію. Ніщо і ніхто не існував „завжди”. Була епоха,  коли людство й гадки не мало про радіо і кіно, коли не існувало тролейбусів, пива, цукерок. Журналісти „Проскурівського телеграфу”відслідкували в історії створення багатьох, на перший погляд, буденних речей.
 
„ХМАРОЧОС”, ЛІФТ  І СМІТТЄПРОВІД
На розі Проскурівської та Свободи височить житловий десятиповерховий будинок із прибудованою обласною бібліотекою для дітей ім. Т. Шевченка. Це і є перша „висотка” Хмельницького. До того часу вищого за п'ятиповерхівку у місті нічого не було.

Будинок спорудили і заселили у 1971 році.  Хмельницьким архітекторам довелося добряче попрацювати над тим, аби перша багатоповерхівка гармонійно вписалася в місцеву архітектуру. Крім того, саме тут хмельничани змогли вперше познайомитися і скористатися ліфтом та сміттєпроводом.

РАДІОМОВЛЕННЯ
Свою iсторiю радiомовлення розпочинає з 1920-х рокiв, коли воно почало розповсюджуватися по всьому світові з неймовірною швидкiстю. Першi радiомовнi передачi прозвучали у 1919 році з росiйської радiолабораторiї в Нижньому Новгородi. На Подiллi першi радiоприймальнi станцiї з'явилися в 1922 роцi – в Кам'янцi, Вiнницi, Могилевi. За рiк-другий запрацювала станцiя в Проскуровi. Вона приймала „радiовiсники” з Москви, якi потiм ретранслювали на гучномовець, що був встановлений на стовпі біля входу у міський сад (парк ім. Т. Шевченка).

Пiд час радiопередач бiля гучномовця завжди збирався великий натовп проскурiвчан, i всi дивувалися цьому „диву техніки”. Особливе враження радiомовлення справляло на молодь, серед якої почалося масове захоплення радiосправою.
 
„РОГАТІ” АВТОБУСИ
Різке збільшення мешканців міста вимагало негайного вирішення проблеми неналежного забезпечення громадським транспортом. Завдяки спільним активним діям міськвиконкому та громадськості міста в найкоротші терміни затвердили позитивне рішення про створення тролейбусної мережі. Воно розпочалося в 1968 році. А вже наприкінці 1970 року будівництво депо і контактної мережі довжиною 15 км – від заводу „Катіон” по вулицях Тернопільській, Кам'янецькій, Проскурівській до залізничного вокзалу було завершено. Восени цього ж року перші 14 тролейбусів доставили своїх перших пасажирів до відповідних пунктів призначення. Інформацію щодо перших „зайців” у перших тролейбусах історія замовчує.

КІНЕМАТОГРАФ
В 1910 на вулиці Олександрівській (Проскурівській) був збудований перший приватний кінотеатр „Модерн" (сьогодні в його приміщенні розмістилася музична школа №1). Це сталося через 15 років з дня першого показу світового кінематографа. Трохи пізніше двері відчинив й інший кінотеатр – "Оаза". Однак вибір у провінційного глядача був невеликий – протягом майже десятиліття на екранах усіх кінотеатрів демонструвалося лише сім кінострічок.

 КОВЗАНКА З ДУХОВИМ ОРКЕСТРОМ
Її влаштувала на місцевій водоймі торговка Рося Шайгаш. Поряд функціонували  прокат „найкращих французьких ковзанів” і кав'ярня, а вечорами можна було послухати духовий оркестр. Квиток у вихідні з 10 до 13 години разом з орендою ковзанів вартував 22 копійки, а з 16 до 23 години – 32 копійки.

Спершу на ковзанку нарікали прихожани одного з костелів, який знаходився приблизно у тому місці, де зараз школа №1. Мовляв, занадто гучна музика вечорами заважає службі. Крім того, любителі зігрітися „чимось міцнішим” часто влаштовували п'яні дебоші з бійками та нецензурними вигуками, що також не могло не турбувати прихожан. Тому вже наступного року ковзанку перенесли подалі від костелу, ближче до мосту, який вів на Заріччя. А ковзанка так припала до душі усім городянам!

 ГОЛОВНА СПОРТИВНА АРЕНА МІСТА
Історія створення міського стадіону в обласному центрі розпочалася у 20-х роках позаминулого століття. Із піком популярності спортивних заходів було прийняте рішення переобладнати під стадіон місцевий іподром. Щоправда, від іподрому тут була лише назва. Насправді це був величезний пустир, що заріс очеретом, в деяких місцях якого стояла вода і, навіть, зустрічалися дикі качки. Знаходився він навпроти теперішнього парку ім. Франка, за залізнич­ною колією. Молодь міста, яка активно взялася за „побудову” свого гідного спортивного майбутнього, постійно осушувала ділянку та підсипала ґрунт. Пізніше довкола футбольного поля змайстрували  лавки та дерев'яний каркас для захисту від негоди. Поряд обладнали волейбольний і баскетбольний майданчики, легкоатлетичні сектори. Після завершення всіх робіт, у 1927 році, перший стадіон офіційно було відкрито.

 ДОВОЄННА ЦУКЕРКОВА ФАБРИКА
Вона була заснована у Проскурові в 1927 ро­ці, а вже за якесь десятиліття тут виготовляли солодощі 284 працiвники. Фабрика мала три двигуни: газогенератор потужнiстю 140 кiнсь­ких сил, паровий двигун – 25 кiнських сил та двигун “Комунар” – 12 кiнських сил. Було на фабрицi два автомобiлi, четверо парокiнних са­ней, вiсiм парокiнних возiв та 18 коней. Облад­нання цехiв складалося iз рiзноманiтних ма­шин (забивна, пластикон, лiнiйна, для рiзання iрису, вакуумна), апаратiв (для варiння марме­ладу, виготовлення халви), печей (американсь­кi двояруснi), рiзноманiтних вальцiв тощо. До­воєнна продуктивнiсть фабрики становила 20 тонн цукерок за змiну.
 
„НІЧНІ МЕТЕЛИКИ” В НІЧНОМУ ПРОСКУРОВІ
У 1843 році, коли проституцію оголосили „терпимою”, у великих містах тер­міново створювалися медично-поліцейські комітети, які виявляли розпусниць. Вони проводили медичне обстеження та ставили „жриць кохання” на облік. У Проскурові та інших невеличких містах такі функції виконувала поліція. Пер­ших „офіційних” повій у Проскурові взяли на облік у 1880-х роках. На початку 1890-х років тут офіційно існував лише один будинок розпусти – „Салон мадам Беті”, в якому працювали шість дівчат. Розташовувався він на нинішній вул. Ка­м'янецькій, в одному з будинків, на місці якого зараз зупинка „П'яте колесо”. Перебували на обліку в поліції також дев'ять повій-„одиночок”. Проте, скільки неофіційних повій та таємних борделів діяло в місті, не було відомо, здається, й самій по­ліції. Як правило, подібні заклади приховувалися під виглядом різно­манітних гуртків домоводства, жіно­чих курсів, пансіонів тощо.

”НАШОМУ” ПИВУ БІЛЬШЕ СТОЛІТТЯ
Протягом ХIХ столiття кiлькiсть пивоварень в Проскуровi постійно коливалася. Так, у 1881 роцi в мiстi працювали три приватнi пивоварнi, а вже за три роки залишився лише один пивоварний завод, власником якого був Антон Вiвiцис. За рiк його завод зробив 22 варки пива, але працював нерегулярно, простоюючи іноді без роботи мiсяцями. В 1890-х роках Проскурiв взагалі залишився без пивоварнi. Не знати б місту цього хмільного напою ще довго, якби не Леон Кляве, який на той час мав досвід пивоваріння і вирiшив розпочати власну справу. У квiтні 1898 року, сплативши в мiську скарбницю 9000 рублiв, Кляве отримав право на користування п'ятьма десятинами землi навпроти вокзалу й одразу ж розпочав будiвництво пiдприємства. Наприкiнцi 1901 року міські мешканці вперше продегустували його хмільну продукцiю.

 



Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини

Інформація з інших ресурсів

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую