Секонд-хенду «відрубають» руки?

Ідея заборонити ввіз в Україну вживаного одягу, яка для нашої країни не нова, йде від голови Держкомпідприємництва Михайла Бродського. За його словами, щорічно в країну ввозиться два кілограми «секонд-хенду» на людину. «Якби ця продукція вироблялася в Україні, – вважає Бродський, – ми отримали б ринок в 22 мільярди на рік і мільйон робочих місць. І це без урахування того, що «секонд-хенд» часто становить загрозу для здоров'я громадян».
Між іншим, за словами Бродського, ініціатива комітету вже схвалена Мінпромполітики і Держмитницею, і комітет уже направив свій законопроект до секретаріату Кабінету Міністрів.

200 гривень за «Діор»
На Ярмолинецькому ринку, котрий розташований майже у центральній частині селища є невеличка алейка «секонд-хенду». Незважаючи на незвичну для початку осені холодну, похмуру та дощову погоду, тут людно. Акуратно розкладений товар та вивіски з невеличкими цінами, починаючи від 10-15  гривень, приваблюють охочих прикупити хоч і не новий, та цілком якісний одяг.
«У мене та моїх дітей купа вживаного одягу. Навіть коли збирала дитину у школу, купила тут доньці увесь осінній гардероб та пальто «Діор» за 200 гривень на зиму, – розповідає пані Тамара, яка відірвалася на хвилину від перегляду чергового «нового завозу» старого одягу. – Ось і зараз вибігла в обідню перерву, щоб собі прикупити куртку. Дуже похолодало, а грошей, при моїй зарплатні державного службовця, яка навіть до тисячі гривень не дотягує, ні на що не вистачає. Раніше, звісно, соромилася сюди ходити, але на дві тисячі, які ми заробляємо разом з чоловіком, двох дітей не те що одягнути, а прогодувати важко.  Отож раніше на «секонд» ходила, коли навідувалася на Хмельницький речовий ринок. Так заходила, щоб якусь дрібничку за гривень п’ять прикупити. А потім взагалі приїжджала до Хмельницького спеціально пройтися магазинами вживаного одягу.  Та часто до обласного центру їздити не будеш – витрачаєш зайвий час та гроші. Зрештою довідалася, що деякі з моїх колег також тут скуповуються. І, навіть, не тому, що так дешевше, а тому, що можна купити якісні, фірмові речі за доступною ціною».
«А я взагалі вже років десять, як собі та усім домочадцям суто «секонд-хенд» купую, – втрутилася у розмову продавщиця вживаного одягу, вивалюючи чергову партію товару на розкладачку. – Останнім часом мені подобається взуття. Майже нове, його я беру тут – по сусідству. Десь наприкінці сезону можна взяти пару за 30 – 50 гривень. Усі цілісіньке. Я влітку взяла двоє кросівок та три пари сандалів. Одні навіть фірми «Ессо» були. Знаю, що на декілька років мені вистачить. До того ж, хто його знає, що буде з прийняттям нового закону. Може, й правда, нас всіх  розженуть. Виходить, одним роботу дадуть, а у інших заберуть. Та ще й можливість одягнути себе  у недорогі якісні речі на противагу новому смердючому китайському «барахлу», яке нині коштує все одно чимало».

Конкурент китайським джинсам

Сусід продавчині, яка декілька хвилин тому вихвалялася мені своїми новими «Ессо», пан Геннадій, займається реалізацією «секон-хенду» вже більше п’яти років. Спеціалізується на взутті і приїжджає на ярмолинецький та городоцький ринки тричі на тиждень з сусідньої області. В Хмельницький, каже, їхати не- має сенсу – конкуренція велика та й клієнт вибагливіший. А ось у районному центрі самий раз. Багато покупців із навколишніх сіл. «Звісно, грошей у людей з невеличких міст та сіл мало, тому, – каже Геннадій, – мій товар їм до смаку.  Навіщо його забороняти? У нас на товар є патент, всі необхідні довідки, тобто все легально. Подібні ринки є в кожній європейській країні. Це ж нікому не заважає! Гадаю, заборонити ввезення товарів, які були у вжитку, можна було б тоді, коли прожитковий мінімум становив би хоча дві тисячі гривень, а товар вітчизняного виробництва продавався б за доступною ціною».
Власники хмельницьких магазинів вживаного одягу, які за останні роки в обласному центрі  з’являються, як гриби після дощу, інформацію про намір обмежити чи заборонити ввезення «секонд-хенду» також сприймають з нерозумінням.
 «Якщо влада хоче підтримати вітчизняну легку промисловість – нехай підтримує. Вживаний одяг не є конкурентом новим речам. Це різні цінові категорії. Конкурентом секонд-хенду є не українська, а найдешевша китайська продукція. Отож хай би краще навели лад з низькоякісним китайським одягом, який потрапляє в Україну контрабандою. Але ж віднедавна уряд «подружився» з Китаєм. Щодо секонд-хенду, то він проходить усю необхідну хімічну обробку. При ввозі в Україну розмитнюється і, відповідно, до бюджету йдуть відрахування. У нас є всі необхідні сертифікати зі санстанції, які засвідчують, що він безпечний», – каже Георгій, власник великого магазину вживаного одягу неподалік від центрального продовольчого ринку. Головне, на думку пана Георгія, те, що якщо  людина ма- тиме змогу купувати нові якісні речі, вона не буде купувати вживані, чи принаймні, матиме право вибору. Не усі хочуть ходити в однакових костюмах фабрики а-ля «Більшовичка».

Прикриваючись «секондом»
Валентина Полянська у швейному бізнесі вже багато років.  Її невеличке підприємство має декілька маленьких швейних цехів. Втім, на її думку, вживаний одяг навряд чи може скласти серйозну конкуренцію її підприємству, яке  працює переважно на імпорт, і випускає продукцію з штрих-кодом однієї з європейських країн.  «В Україні, зокрема й Хмельницькому, є досить потужні підприємства, навіть з іноземними інвестиціями, які реалізовують свою продукцію у власних торговельних точках. Проте, виготовлена ними білизна та одяг коштує інколи дорожче за імпортний. Звісно, я погоджуюсь, що відміна податку допоможе розвитку підприємств, але не думаю, що заборона «секонд-хенду» збільшить кількість наших покупців».
Зі своєю колегою частково не погоджується представник ще одного Хмельницького швейного підприємства Олег Зотов: «Деякі підприємці, прикриваючись секонд-хендом, завозять звичайний товар, користуються при цьому пільгами на митниці. Якби за нього сплатили усі податки,  він би коштував, як новий. Це необхідно заборонити. Якщо ж «секонд-хенд» потраплятиме в країну законним шляхом, то це дійсно допоможе одягнутися тим,  в кого просто немає грошей на новий одяг».
До речі, за словами представників легкої промисловості, зокрема швейних підприємств, насправді «секонд-хенд» взагалі не можна вважати справді дешевим одягом. Так, купуючи речі на вагу, підприємці реалізують їх в торговельних точках поштучно, маючи прибуток до 300%. А ось податків сплачують лише 200 гривень на місяць.